Аналіз флори урочища „Петрицьке”

у Східних Горганах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Методика та об’єкти дослідження

Розділ 2. Огляд літератури

Розділ 3. Фізико-географічна характеристика території дослідження

Розділ 4. Історія вивчення флори урочища „Петрицьке”

Розділ 5. Флора урочища „Петрицьке”

5.1. Загальна характеристика флори урочища

5.2. Конспект флори урочища

5.3. Аналіз флори урочища

5.4. Ботанічна характеристика окремих цінних рослин урочища

Розділ 6. Лікарські рослини урочища, практичне використання та розведення.

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Територія заповідника розташована в південно-західній частині Івано-Франківської області, в фізико-географічному районі Довбушанських Горган. Територія заповідника характеризується строкатим ґрунтовим покривом.

Метою дослідження було встановлення сучасного стану популяції основних видів рослин і популяції лікарських рослин поширених в урочищі „Петрицьке” у східних Горганах.

Цій меті були підпорядковані наступні завдання:

опрацювати наукову літературу, щодо вивчення проблеми дослідження;

вивчити природно-кліматичні умови території дослідження;

опрацювати методику дослідження;

скласти конспект флори урочища „Петрицьке” у Східних Горганах;

виявити видовий склад основних родин урочища;

дослідити морфолого-екологічні особливості видів рослин урочища „Петрицьке” у Східних Горганах;

виявити рясність поширення рослин та рідкісні, зникаючі і лікарські види.

Наукова новизна даної роботи полягає у тому, що уперше проведено критичний аналіз, оцінку поширення і рясність основних видів рослин, поширених в урочищі „Петрицьке” у Східних Горганах за матеріалами власних досліджень.

Практичне значення роботи полякає у використанні матеріалів роботи для розроблення програм з оцінки стану популяції різних видів та груп рослин Східних Горган.

Розділ 1. Методика та об’єкти досліджень.

Під час досліджень ми використали метод профілактичних ліній, оскільки досліджувана територія є досить великою з різноманітним рельєфом. По досліджуваній території прокладали профілі, розміщені один від одного на відстані 0 , 1 км , 0,5 км, 1 км і 2 км і більше, залежно від розмірів угіддя та завдань, які були поставлені перед нами.

На іншій території використали метод пробних ділянок, які закладали на плаці, де найкраще виявлені ознаки асоціації за принципом рендомності. Якщо асоціація трав’янистого рослинного покриву займала значну територію, то закладали пробну ділянку площею 100 м2 . Якщо ж асоціації займали не велику площу, то закладали ділянки площею 15 – 25 м2 . В окремих випадках ці ділянки були площею 1 м2 .

При маршрутному обстеженні рослин застосовували окомірний метод прямого обліку. Такий облік проводили за шкалою, запропонованою О. Друде (1913). У цій системі оцінки рясності виду прийнято таку градацію:

Soc (socialis) – дуже рясно, рослини змикаються своїми надземними частинами, утворюючи фон;

Cop3 (copiosus) - дуже велика кількість рослин, покривають не менше половини площі;

Cop2 – велика кількість рослин, покривають 1/5 – 1/2 площі;

Cop1 – достатньо велика кількість рослин, площа покриття менша 1/2;

Sp (sparsus) – мала кількість, рослини зустрічаються розпорошено, зрідка;

Sol (solitarium) – рослини зустрічаються поодинці;

Un (unicum) – одна рослина на площі виявлення.

Об’єктом дослідження виступали лікарські рослини Східних Горган. Результати досліджень заносили у таблицю. Під час досліджень робили фотознімки, зібрали гербарій. Для ідентифікації окремих видів використовували «Визначник рослин Українських Карпат» (1977).

Розділ 2. Огляд літератури

Флору Горган вивчали численні ботаніки, починаючи з кінця XVIII ст. Повідомлення про рослинний покрив знаходимо у різних виданнях австро-угорського (1770-1918), польського (1918-1939) та українського (з 1939) періодів, Kehman A. (1873), Rehman (1895), Pax F. (1898-1908), Woloszczak E. (1890), Gasiorowski H. (1904), Zapalowicz H. (1908), Pawlowski S. (1915), Sokolowski M. (1921), Kral S. (1923), Krzysik F. (1926), Wirdak S. (1927).

З 1946 р. починається інтенсивне дослідження флори Горган радянськими ботаніками. Склад флори проаналізував Попов М.Г. (1949). Потім Чопик В.І. (1958) і Котов М.І. (1960) зробили спроби класифікувати ареали рослин за певною схемою географічних елементів.

Відомості про ендемізм флори Горган знаходимо у працях Л. Сюг (Szug, 1943), Пакса Ф., Павловського С. (1947), М.Г. Попова (1949) та В.І. Чопика (1958).

Більшість попередніх досліджень особливо раннього періоду (за винятком праці Ф. Пакса), мали фрагментарний характер. У силу історичних причин, коли територія теперішніх Українських Карпат адміністративно була поділена між трьома країнами окремі їх частини вивчалися не тільки з неоднаковою повнотою. А й у різних напрямках, їх автори відображали різні систематичні, флористичні, ботаніко-географічні концепції та школи. Вивчення флори Українських Карпат як єдиного цілого почалося в кінці 40-х на початку 50-х років ХХ ст.

Спроби ботанічного поділу Українських Карпат робили К.І. Домін (Domin, 1930), Клаштерський, Павловський. Флористичне та ботаніко-географічне районування проводили С.С. Тодор (1956). Уперше рослинність високогір’я Українських Карпат досліджував К. А. Малиновський. Ним розроблені класифікація рослин, методи оптимізації біогеоценозів (уенотичного покриву високогір’я), реакції верхньої межі лісу.

Розділ 3. Фізико-географічна характеристика території дослідження.

3.1. Географічне положення.

Урочище «Петрицьке» знаходиться в околицях с. Міжгір’я Богородчанського району. Дана територія згідно геоботанічного районування України (Голубець, 1977) належить до Східних Горган, які є частиною Українських Карпат. Тому і подаємо у роботі фізико-географічну характеристику даного регіону. Горгани – одна з найбільших гірських областей Скибової зони Українських Карпат. Вони повністю розташовані у межах Івано-Франківської області, між долиною Мізунки на північному заході та долиною Черемоша, на південному сході. Північна межа чітко виявлена у вигляді уступу, що обривається до Передкарпаття по лінії: Болехів – Долина – Перегінськ – Солотвин – Надвірна – Десятин - Пекуча. Далі на південному сході Горгани межують із Покутськими горами по вододілу правих приток Чорного Черемоша, з одного боку, і верхів’їв Лючки, Містинки та Рибниці – з другого.

На півдні, південному сході та сході межа проходить по річці Брустурянка (притока Пересви) й потоку Турбацький – верхів’ї Чорної Тиси – селищі Ясиня – долиною