Реферат на тему:

“Екологія людини”

Зміст

Вступ

1. Екологія людини як наука, її об’єкт дослідження .
2. Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем;
3. Вплив абіотичних, біотичних компонентів та антропогенних чинників на стан здоров’я людей.

4. Вплив радіоактивного забруднення на здоров’я населення
5. Канцерогенна дія факторів середовища на людський організм

Використана література

ВСТУП

З самого початку свого виникнення людини впливала на навколишнє середовище, а воно на людину. В кожному столітті науковці по-різному підходили до вивчення взаємодій людини та природи, довкілля. Термін "екологія людини" ввійшов у літературу в 1921 році. Проте ще в минулому сторіччі видатний російський учений-фізіолог І. М. Сеченов писав, що зрозуміти людину можна тільки в єдності плоті, духу та природи, частиною якої вона є, і майбутнє науки про людину лежить на шляхах об'єднання цих трьох складових. Фахівців, які працюють у галузі екологи людини, цікавить насамперед, як впливає руйнівна діяльність людини в біосфері на стан її здоров'я і які заходи по охороні біосфери можуть сприяти зміцненню та розвитку здоров'я людини. При цьому проблеми екологи людини розглядаються не тільки в рамках геоцентричного природного середовища, але враховується і вплив космосу, оскільки довкілля людини тісно пов'язане з космічним випромінюванням і процесами, які відбуваються в космосі.

Екологія людини — комплексна наука, яка вивчає взаємовідношення людини і навколишнього середовища. Вона сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини.

Головним завданням екології людини є виявлення і виключення токсичних для людини речовин за сфери промислового виробництва, а також контроль за впровадженням екологічно чистих безвідходних технологій.

1. Екологія людини як наука, її об’єкт дослідження та основні завдання  

Високий рівень концентрації промисловості та сільського господарства, екологічно необґрунтована господарська діяльність призвели до того, що Україна сьогодні є однією з найбільш екологічно неблагополучних країн Європи. Значно погіршила ситуацію найбільша у світі ядерна аварія на Чорнобильській АЕС.
   Аналіз стану навколишнього природного середовища свідчить про те, що в останні роки суттєвих позитивних зрушень в екологічній обстановці не сталося, в деяких місцях вона навіть погіршилася.
   Певна тенденція до зменшення викидів в атмосферу досягнута за рахунок зупинки деяких виробництв, що сталося в основному з економічних причин. Водночас, лише в одному Кривому Розі від стаціонарних джерел щорічно викидається в повітря 1,2 млн. т забруднюючих речовин — десята частина всіх викидів в Україні, а загалом шкідливі викиди в атмосферу в Донецькій та Дніпропетровській областях складають більше, ніж половину від загального їх об’єму.
   За статистичними даними, скиди забруднених стічних вод у відкриті водойми із року в рік збільшуються і обчислюються мільярдами кубічних метрів.
   В останні роки стало звичайним явищем закриття пляжів через високе бактеріологічне забруднення води в курортних зонах Одеси, Криму і на Азовському морі.
   Пестицидне навантаження складає у середньому 3 кг на 1 га, що в 6 разів вище за світовий показник (у Закарпатті — 8,7 кг на 1 га, в Криму — 12,7 кг на 1 га). Площа угідь, забруднених залишками хімічних засобів захисту рослин, досягла 14 млн. га, що становить третю частину всіх сільськогосподарських угідь.
   Несприятливого впливу атмосферних забруднень зазнає близько 17 млн. людей , або 34% усього населення країни. Зокрема, для Тернополя характерний підвищений вміст пилу та важкого металу ванадію.
   Одночасно в здоров’ї населення України в останні 20 років намітилася ціла низка негативних тенденцій, багато з яких значною мірою пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією. Зокрема, на 51,3 % збільшилась захворюваність населення на хвороби крові та кровотворних органів, органів кровообігу — на 54%, злоякісні новоутворення зросли на 27,8 %.
   Якщо за даними Українського науково–дослідного інституту педіатрії, акушерства і гінекології у 1991 р. близько 70% новонароджених 1–го дня життя мали ті чи інші відхилення у стані здоров’я, то у 1999 р. цей показник становив вже 90%.
   У зв’язку із цими проблемами почала розвиватись нова галузь екології — екологія людини — це комплексна наука, яка вивчає взаємовідносини людини як індивіду, і навколишнього середовища. Вона сприяє збереженню і зміцненню здоров’я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини.
   Термін “екологія людини” ввійшов у літературу в 1921 році. Проте ще в минулому сторіччі видатний російський учений–фізіолог І.М. Сєченов писав, що зрозуміти людину можна лише в єдності плоті, духу та природи, частиною якого вона є, і майбутнє науки про людину лежить на шляхах об’єднання цих трьох складових.
   Фахівців, які працюють у галузі екології людини, цікавить насамперед, як впливає руйнівна діяльність людини в біосфері на стан її здоров’я і які заходи по охороні біосфери можуть сприяти зміцненню та розвитку здоров’я людини.
   Об’єктом вивчення екології людини є система “людина — навколишнє середовище” або антропоекосистема. Людина є істотою біосоціальною. Як істота біологічна вона залежить від фізичних факторів середовища і зв’язана із середовищем існування через харчування, дихання, обмін речовин. Разом з тим, людина не може жити поза сім’єю, колективом, суспільством. Людина є складовою одиницею суспільства, яке в результаті технічного і соціального розвитку впливає на природу. Виходячи з цих позицій, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. Природне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфери та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природне середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропогенному) вигляді.
   Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив на стан здоров’я населення.
  Основні завдання екології людини були визначені у 1983 р. на першій всесоюзній нараді у м. Архангельську та в 1984 р. на першій всесоюзній школі–семінарі з даної проблеми у м. Суздалі. До них зокрема належать:
   1. Вивчення стану здоров’я людей.
   2. Дослідження динаміки здоров’я в аспектах природно–історичного та соціально–економічного розвитку.
   3. Прогноз стану здоров’я майбутніх поколінь людей.
   4. Вивчення впливу окремих факторів середовища та їхніх компонентів на здоров’я і життєдіяльність популяцій людей (міської, сільської і т.п.).
   5. Дослідження процесів збереження та відновлення здоров’я і соціально–трудового потенціалу популяцій.
   6. Аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини.
   7. Розробка нових методів екології людини (космічних, біохімічних тощо).
   8. Розробка шляхів підвищення рівня здоров’я та соціально–трудового потенціалу в населення.
   На сучасному етапі до названих завдань додаються наступні, більш конкретні:
   1. Створення антропоекологічного моніторингу — системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров’я населення, зумовлюють поширення захворювань.
   2. Складання медико–географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов’язаних з погіршенням якості навколишнього середовища.
   3. Зіставлення медико–географічних карт з картами забруднення навколишнього середовища і встановлення кореляційної залежності між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів соціоекосистем та відповідними захворюваннями населення.
   4. Визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм.

2. Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем;   

З самого початку існування людей на Землі їхня життєдіяльність проходила у навколишньому середовищі, а здоров’я формувалось залежно від впливу природних факторів на організм. При цьому здатність організму підтримувати себе у сталому стані незалежно від оточуючого середовища тривалий час залишалася загадкою. Першими, хто спробував дослідити дане питання були французький вчений К. Бернар і американський дослідник Р. Кєннон.
   К. Бернар вперше припустив, що внутрішнє середовище людини, яке оточує клітини і тканини, навіть при різких змінах навколишнього середовища, практично не змінюється.
   Р. Кєннон, як фізіолог, до розвинув погляди К. Бернара. Він увів поняття гомеостазу — відносного сталого стану внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму. З його точки зору, організм — це відкрита для навколишнього середовища система, яка має багато зв’язків з ним через органи почуттів, рецептори шкіри, слизові оболонки, кишково–шлунковий тракт, нервово–м’язеві органи. Під впливом якого–небудь зовнішнього фактору відбуваються зміни у межах фізіологічних коливань функцій органів, систем і організму в цілому, але при цьому зберігається стан відносної сталості внутрішнього середовища, що забезпечує нормальний хід обміну речовин.
   Основними механізмами адаптацій або пристосувань є механізми саморегуляції. Вони діють і на рівні клітини, і на рівні органу, системи і організму. Процес клітинної саморегуляції не являється автономним, він підкоряється регулюючому впливу нервової, ендокринної і імунної систем, які здійснюють нервовий, гуморальний і клітинний контроль за сталістю внутрішнього середовища організму.
   Реакції, які забезпечують гомеостаз, спрямовані на підтримання стаціонарного стану організму, координацію комплексних процесів для виключення