4. Вплив радіоактивного забруднення на здоров’я населення  

Іонізуюча радіація є природним компонентом середовища проживання людини. Природний радіаційний фон (ПРФ) являє собою іонізуюче випромінювання, що діє на людину на поверхні Землі від природних джерел космічного та земного походження — радіоактивних ізотопів, які розсіяні в літосфері, гідросфері, атмосфері, космосі. Дози випромінювання ПРФ невеликі і становлять 0,1–0,7 Р за рік.
   Забруднення навколишнього середовища відбувається з причин іонізуючого випромінювання від природних джерел, які зазнали певних змін внаслідок діяльності людини (наприклад, випромінювання від природних радіонуклідів, які потрапляють у біосферу разом з вилученими на поверхню Землі з її надр корисними копалинами, головним чином мінеральними добривами), внаслідок надходження у навколишнє середовище продуктів згорання органічного палива, випромінювання в помешканнях, збудованих з матеріалів, які містять природні радіонукліди, радон, який виділяється поверхневим шаром Землі. Сюди ж додається випромінювання, яке отримують під час польотів на сучасних літаках, а також у побуті (користування предметами, що містять на циферблаті світло — склад з природними радіонуклідами).
   Рівень вмісту радіоактивних ізотопів у організмі залежить від їх концентрації в навколишньому середовищі. Припустимий вміст радіоактивних речовин в організмі (тобто така кількість, за наявності якої утворюється доза на критичний орган, що перевищує ГДД) залежить від ступеня безпеки радіоактивних елементів у випадку потрапляння всередину і визначається їх радіотоксичністю.
   Радіотоксичність — це властивість радіоактивних ізотопів спричинювати патологічні зміни у випадку потрапляння їх до організму. Радіотоксичність ізотопів залежить від низки моментів, основними з яких є: 1) вид радіоактивного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоактивного розпаду); 4) шляхи надходження радіоактивних речовин до організму; 5) розподіл в органах та системах; 6) час перебування радіонукліда в організмі; 7) тривалість надходження радіоактивних речовин до організму людини.
   Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру.
   Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження радіоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів.
   Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину аж до її загибелі.
   Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).
   Доза опромінення до 0,25 Гр (25 рад) звичайно не спричинює значних відхилень у загальному статусі та крові. Доза 0,25–0,5 ГР (25–50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5–1 Гр (50–100 рад) зумовлює нерізко виражені зміни в картині крові, порушення функції нервової системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураження прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У випадку подальшого опромінення дозою 150 рад і більше ймовірною є можливість виникнення хронічної променевої хвороби, яка проявляється вегето-судинними порушеннями, функціональними змінами центральної нервової системи, токсичним ураженням печінки, зменшенням числа лейкоцитів до 2 тис/мм3 у крові, переродженням нейтрофільних гранулоцитів тощо.
   Серйозну загрозу для здоров’я людини, яка перенесла гостру чи хронічну променеву хворобу, становлять віддалені наслідки променевого ураження. Вони можуть проявитися через 10–20 років після опромінення. До основних віддалених наслідків відносяться, зокрема, захворювання, що пов’язані зі змінами генетичного апарату (пошкоджується хромосомний апарат, порушуються механізми ділення (мітозу), відбувається блокування процесів відновлення та диференціювання клітин тощо), злоякісні пухлини, захворювання крові, скорочення тривалості життя.
  Згідно з рекомендаціями Міністерства по контролю за радіаційним забрудненням (1987 р. ), для запобігання можливим вадам розвитку доза опромінення на все тіло не повинна перевищувати 50 Р, а на орган чи тканину — 500 Р. Іонізуюче випромінювання, яке діє на гонади в дозах 100–200 Р, впливає на овоцити і зумовлює тимчасову безплідність, а в дозі 400 Р — стійку безплідність.
   Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини через опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які змінюють їх морфологічні і (або) фізіолого–поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн. новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа генетичних хвороб у популяції. Однак, для нащадків хворої дитини ризик успадкувати захворювання вже становить 50%.
   Пошкоджуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20–25 рад. Водночас генетично значною, тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плоду, вважають дозу 10 рад.
   Слід пам’ятати, що загрозу для здоров’я людини становить і ще не вивчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення (повітря, їжа), зовсім не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімічними речовинами — свинцем, пестицидами тощо.

5. Канцерогенна дія факторів середовища на людський організм  

Канцерогеном називають хімічну сполуку або фізичний агент, які здатні викликати розвиток новоутворень (доброякісні та злоякісні пухлини) при дії на живу тканину або сприяти їх виникненню. Виділяють канцерогени абіогенного та біогенного походження.
   До абіогенних відносяться хімічні сполуки (бензидин, азбест, вінілхлорид, миш’як, сажі, смоли, важкі метали тощо), іонізуюча радіація. Серед даної групи онкогенних чинників найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини, які потрапляють до організму людини різними шляхами: через повітря (наприклад, при вдиханні пилу із “синього” і “коричневого” азбесту, який містить над гострі мікро голочки, що легко проникають у тканину альвеол, спричинюючи різні пошкодження аж до раку легень), травний канал (у тому числі з водою та харчовими продуктами, до яких потрапляють різні хімічні сполуки внаслідок агропромислового забруднення ґрунтів), через забруднення шкіри (ще у 1775 р. П. Потт описав рак сажотрусів, який виникає внаслідок потрапляння на шкіру канцерогенних продуктів горіння палива). Виділяють антропогенні (техногенні) та природні (вулканічна діяльність) джерела утворення абіогенних канцерогенів.
  Біогенні канцерогени можуть утворювати мікроорганізми, нижчі і вищі рослини, теплокровні тварини і людина. Виділяють три джерела походження даних канцерогенів: 1) утворення продуктів метаболізму, бластогенних та інших продуктів розпаду рослин; 2) синтез із попередників сполук, що зумовлюють розвиток пухлин у тих чи інших мікроорганізмів; 3) синтез канцерогенів внаслідок геохімічної діяльності живих організмів.
   Прикладом першого джерела походження біогенних мікроорганізмів можуть служити продукти метаболізму нижчих грибів та рослин (афлактоксини, карагінін), нірозолідинові алкалоїди тощо.
   Друге джерело — синтез ароматичного вуглеводню бензпірену, який виявлено у окремих квіткових рослинах, хлорелі та бактеріях, утворення нітросполук у деяких рослинах внаслідок внесення в ґрунт великих доз добрив чи зберігання рослинних продуктів, що містять нітрати (нітрити).
   Прикладом третього джерела є діяльність літотрофних мікроорганізмів, які руйнують гірські породи та мінерали і призводять до збільшення в середовищі кадмію, кобальту, миш’яку та інших елементів.
   Відомо, що процеси поглинання канцерогенів та фізіологічні бар’єри накопичення залежать від ступеня забруднення середовища та багатьох чинників, досліджуваних фізіологами.
   Накопичення канцерогенів у рибах, молюсках тощо визначає можливість їх поширення по харчових ланцюгах тварин і людини. Це означає, що в індустріально розвинутих зі значним забрудненням навколишнього середовища відходами промисловості, пестицидами, нітратами, радіонуклідами захворюваність на злоякісні пухлини щороку зростає.
   Кількість хворих на злоякісні пухлини