мінеральної сировини, лісоексплуатацію, металургію, вугленафтогазо-переробку тощо), природокористуван-ня у вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гід-ро-, вітро-, геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення (рекультивацію і меліорацію земель, очищення та утилізацію відходів, регулювання стоків, перекидання вод, створення заповідників тощо). За вищо-го ступеня узагальнення ці види можна об'єднати в по-няття виробничого (промислового і сільськогосподарсько-го) і невиробничого природокористування.
Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористування передбачає виділення п'яти основ-них блоків найважливіших напрямів природокористуван-ня: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення, відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління і моніторингу.
Компонентна класифікація видів природокористування базується на спільному використанні деякими галузями виробництва одного компонента природного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто на міжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Основні види природокористування в цьому випадку відповідають головним структурним ком-понентам природного комплексу — водо-, лісо- і земле-користуванню, використанню атмосфери, надр, тваринного світу. Не слід плутати поняття раціонального природо-користування з охороною природи. Охорона природи — це розробка і здіснення заходів щодо її раціонального використання, що включають захист від надлишкових техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини, активне регулювання природних процесів, від-творення і поліпшення природного потенціалу ланд-шафтів.
Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у вироб-ництво маловідходних і безвідходних технологічних про-цесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забез-печити глибшу переробку первинної сировини.
В окремих випадках використання природних ресур-сів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.
Принцип єдності охорони природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охо-рона природи є необхідною умовою використання її ре-сурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності су-часного виробництва.
Джерела
Руснак П. П. Еколого-економічні аспекти природокористування. К.,1990.
Сахаев В. Г., Щербицкий Б. В. Зкономика природопользования if охрана окружающей средьі. К., 1987.
Сердобинцева Е. Г. Зкономика *природопользования: Учеб. пособие. Л, 1991.
Склянкин Ю. В., Сті^цинский С. Л. Безотходная переработка сель-скохозяйственного сирья: зколого-зкономический аспект. К., 1988.
Сорокин В. С., Марьенко О. А. Зкономика природопользования й' охрана окружающей средьі: Учеб. пособие. М., 1991.
Струмилин С. О цене «даровьіх благ» природм // Вопросьі зконо-мики. 1967. № 8. С. 60—62.
Федоров В. М. Биосфера — земледелие — человечество. М., 1990.