Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева.

Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму.

Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі.

Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, некопаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.

У маленьких “чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання.

Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні.

Чому ж тепер не можна?

“Бо в парку це люди посадили”, - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Маля замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова.

Збираючись на природу з малюком, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого – особливо.

Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до “Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково “полікують”, а наступного року не забудуть навідати.

Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка – все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку.

У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті, мають