Першого удару природі людина завдала з початком інтенсив-ного розвитку землеробства й скотарства, особливо в період, коли площі земель для сільськогосподарських угідь люди почали готу-вати, випалюючи тисячі гектарів лісів (пізній неоліт). За допомо-гою вогню люди також полювали на диких звірів, завдаючи величезної шкоди природі. А розвиток тваринництва супроводжу-вався виїданням і витоптуванням трав'яних масивів на великих площах аж до їх повної деградації.

На початку неоліту, коли людство винайшло лук, спис та інші знаряддя ефективного вбивства, дуже швидко, можливо, за кілька тисячоліть, було знищено мамонтів та інших крупних тварин майже на всій планеті.

Історія свідчить про наявність сумної закономірнос-ті: популяційні вибухи чисельності гомо сапіенс, що мали місце періодично в зв'язку з його розселенням на планеті, як правило, супроводжувалися повним вини-щенням крупних рослиноїдних тварин і птахів. 40— 100 тис. років тому у Євразії зникли мамонт, лісовий слон (5 видів), бегемот, носоріг (лісовий і шерстистий), гігантський олень, гігантська лань, шаблезубий тигр, печерні лев і ведмідь, гігантський нелітаючий лебідь та ін.; в XIII—XI ст. до н.е. в Північній Америці, а в IX—V ст. — в Центральній та Південній Америці зник-ли гігантські лінивці (2 види), слони, гігантська лама й броненосець, бізони, лев, печерний ведмідь, гігантські птахи (таратони, лелеки, індики), гігантські черепахи (300—400 кг).

Настала перша глобальна екологічна криза (у зв'язку з тим, що було вичерпано джерело харчування). Але людство в неоліті освоїло землеробство й приручило тварин (почало розвиватися скотарство) й цим створило собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства. У ці часи, як вважає акад. М. Мойсєєв, населення земної кулі скоротилося У 8—10 разів, і після цього історія пішла шляхом швидкого роз-витку сільського господарства, тваринництва, а потім — інтенсив-ного використання мінеральних та енергетичних ресурсів літосфе-ри, розвитку промисловості.

З розвитком землеробства й скотарства розпочалися перші

локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою змі-ною складу флори, фауни, грунтів, мікроклімату, різким змен-шенням природних біологічних ресурсів. Прикладом цього мо-жуть бути антропогенні пустелі Північної й Центральної Африки, Близького Сходу, Центральної частини Північної Америки, що виникли всього кілька тисяч років тому.

Наступний етап збільшення антропогенного тиску на довкілля приніс розвиток промисловості. Він розпочався з XV—XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн і були досягнуті значні успіхи в розвитку будівництва, техніки, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрація великої кількості людей у перших містах супро-воджувалась активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, випалювання цегли, паливо, виготовлення знарядь праці, транспортних засобів, меблів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міс-та перетворилися на райони екологічних напружень. Урбанізація стала негативним екологічним фактором.

З кінця XVIII і до першої половини XX ст., коли почався бурхливий розвиток фізики, хімії, техніки, були винайдені паро-вий двигун, електричний мотор, освоєна атомна енергія, в небо піднялись перші літаки, Європу й Північну Америку обплутали тисячі кілометрів залізниць, а кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, розвиток негативних екологічних явищ став глобальним, хоча ще й не мав кризового характеру. Основними особливостями взаємовідносин людини з природою в цей період були активне «підкорення природи», боротьба з нею, хижацьке споживання всіх її ресурсів із упевненістю, що вони невичерпні.

Друга половина XX ст., особливо останні 35—40 років — це період атомної енергії і комп'ютеризації, особливістю якого є ак-тивний розвиток другої глобальної екологічної кризи. До неї призвели суперіндустріалізація, суперхімізація, супермілітариза-ція, суперспоживання і, як наслідок, перевиснаження природних ресурсів і перезабруднення довкілля, початок деградації біосфери.

Важливою особливістю останнього періоду є також поява спо-чатку окремих вчених, а потім колективів учених і значної кіль-кості громадських «зелених» організацій і рухів у всьому світі, які, усвідомивши значення природи для життя людини, необхід-ність її збереження і раціонального природокористування, ви-явивши тісні зв'язки між здоров'ям та добробутом людей і здо-ров'ям та різноманіттям природи, почали активну боротьбу за охорону й збереження довкілля. Розпочалося міжнародне співро-бітництво в галузі охорони його; були досягнуті важливі еколо-гічні угоди, більшість держав прийняли важливі природоохоронні закони; широким фронтом розгорнулася екологічна освіта.

Незважаючи на певні досягнення в галузі природоохоронної діяльності в окремих країнах (Німеччина, США, Китай, Японія) і поширення серед людей занепокоєності станом природи своїх регіонів та біосфери в цілому, XX ст. закінчується поглибленням глобальної екологічної кризи, надзвичайно низьким рівнем еколо-гічної освіти й свідомості у більшості населення, подальшим нарощуванням промислових та сільськогосподарських виробни-чих потужностей з одночасною нещадною експлуатацією всіх видів природних ресурсів.

Нова екологічна криза в історії людства є глибшою і трагічні-шою, і подолати її буде надзвичайно важко. Вона призведе до значних міграцій народів і, як вважають провідні вчені, може спровокувати війни, інші соціальні потрясіння локального, регіо-нального і навіть глобального масштабу. Тому залишається одне: почавши з забезпечення високого рівня освіти народів, загальної