Ми отримали в спадок невимовна прекрасний і бага-тообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил са-дівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповно-літнього ідіота, який шматує ножицями картину Рембрандта.

Джеральд Дарелл

3. Основні принципи економіки природокористування

Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього. Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональ-ним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарюван-ня, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потен-ціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комп-лексів або окремих об'єктів, їх красу. Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біоло-гічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій при-родних об'єктів. Нераціональне використання може бути як на-вмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в ме-жах своєї території. Але в останні роки у зв'язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється під-писанню міжнародних угод про методи й норми природокористу-вання. Яскравим прикладом цього може бути пакет міжнародних природоохоронних документів, прийнятих на форумі в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

Людство вступило в такий етап екологічного розвитку, коли економічний ефект визнається реальним лише з урахуванням екологічних наслідків і обмежень.

Дуже прикро, але в нашій молодій державі на тлі економічної кризи, важких проблем продовольчого й житлового забезпечення, суперінфляції, розгулу злочинності, дефіциту товарів проблема комплексного й кардинального екологічного оздоровлення постій-но відкладається, не вирішується проблема раціонального приро-докористування, а кількість аварійних ситуацій збільшується.

Як вже відмічалося в попередніх розділах, незважаючи на складність ситуації, проблема виходу з екологічної кризи у нас залишається першочерговою.

Досвід розвинених країн світу показав, що могутність держави визначається перш за все високим рівнем культури і технологій, в тому числі — культури природокористування. Цей же досвід, а також досвід вітчизняного господарювання переконують, що рухатися далі шляхом старого економічного розвитку неможливо, потрібна нова концепція природокористування. Головний еколо-гічний ресурс сучасності полягає в зміні системи цінностей і засо-бів освоєння світу, в зміні загальнолюдського світогляду. Еконо-мічні критерії прогресу тепер повинні оцінюватися тільки з огля-ду їхнього впливу на «якість життя» і збереження біосфери, розвиток духовності людини. Економіка товарів поступово по-винна замінюватися економікою інформації, а принципи природо-користування в XXI ст. набувати нових особливостей:

1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи проце-су має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему само-визначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духов-ності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку на-цій і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслід-ків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проек-туються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проек-туються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципіально іншу матеріальну основу — спрямування суспіль-но-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ре-сурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею при-родних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднен-ням всіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки приро-докористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідно-шення позитивних і негативних змін природних умов, рівні вико-ристання суспільством природного середовища в зв'язку з ви-робничими відносинами між людьми за даними конкретних еко-номічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук. Як самостійна наука економіка природокористування сформува-лася в 60—70-ті роки XX ст.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають супереч-ності між зростаючими потребами людей і обмеженими можли-востями біосфери. Враховувати й оцінити їх має економіка приро-докористування, оперуючи переважно такою складовою природ-ного середовища, як природні ресурси — елементи й сили природи, які людина може використати й використовує для своїх життєвих потреб.

При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід ураху-вати такі їх основні особливості. Головними природними ресурса-ми є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу