Вугільна, мета-лоброб-на, па-перова  |

Викиди, які містять част-ки піску, породи та інші механічні домішки  |

Можуть порушувати природні еко-системи, санітарний режим, замулювати дно та берег 

Машинобудівні Заводи, підпри-ємства хімічної промисловості  |

Викиди, що утворюють-ся внаслідок нейтралі-зації та очищення стіч-них вод  |

Довкілля забруднюється солями важких металів, ціанідами, кислотами, токсичними органічними та неорга-нічними сполуками 

Рудозбагачення, вуглезбагачення, шкіряні заводи  |

Забруднення, які містять мікро- та макроелементи  |

Забруднення довкілля над-мірною кількістю мікро- та макроелементів, в окремих випадках збудниками зайво-рювань; (шкіряні заводи) 

Спиртові, цук-рові, крохмало-паточні та інші заводи  |

Забруднення, які містять органічні сполу-ки рослинного та тварин-ного походження  |

Забруднення довкілля органічними сполуками, які легко загнивають, можуть викликати інфекційні захворювання  

Одну з вдалих класифікацій забруднення запропонував Р. Пірсон. Вона включає тип забруднення, його джерело, наслідки та засоби контролю. За цими ознаками виділяються наступні типи забруднювачів, а саме:

·       стічні води та інші нечистоти, які поглинають кисень,

·       носії інфекцій,

·       речовини, які представляють поживну цінність для рослин,

·       органічні кислоти та солі,

·       твердий стік,

·       радіоактивні речовини.

Прийнято розрізняти антропогенні забруднювачі, які можуть руйну-ватись біологічними процесами та ті, що не піддаються руйнуванню. Перші надходять до природних кругообігів речовин і тому швидко зникають або піддаються руйнуванню біологічними агентами. Другі не включаються до природних кругообігів речовин, а тому руйнуються організмами у харчових ланцюгах.

Забруднення довкілля поділяють на природні, які викликані якими-небудь природними, часто катастрофічними, причинами (виверження вулканів, селеві потоки тощо), і антропогенні, які виникають у результаті діяльності людини. 

4. ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ

НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Нова техніка і технологія, досягнення медицини, засо-би масової інформації докорінно змінюють умови життя людей (рис. 2). Однак все частіше постає питання про бажані, небажані та непередбачені наслідки науково-тех-нічного прогресу.

Особливо гострою є проблема співвідношення НТП і збереження природного середовища, яке є єдино можли-вим середовищем життя людини.

Забруднення природного середовища — це таке при-внесення в геосистему різних речовин і сполук, за якого перевищуються граничні концентрації, а отже, і місткість геосистеми. Тут мова йтиме лише про технологічні про-цеси, хоч аналогічні наслідки можуть мати катастрофічні виверження вулканів, пилові бурі тощо. Отже, мають місце дві проблеми: перша — безпосереднє забруднення навколишнього середовища; друга — збільшення масшта-бів водоспоживання. Видобуток вугілля супроводжується відкачуванням сотень мільйонів тонн води, нафти — на-впаки закачуванням, а за останніми даними, водоспожи-вання подвоюється приблизно кожні 10 років, причому найбільша кількість води йде на зрошення (57%). Про-мисловість використовує 30%, на побутові потреби насе-лення йде 6%, сільськогосподарське будівництво споживає 4%, рибне господарство — 3%. На виробничі потреби 1993 p. в Україні спожито 12,1 млрд м3 води.

Обидві проблеми тісно пов'язані, бо друга викликає першу. Окремі види забруднень особливо помітно впливають на екологічні системи і залежить це не лише від масштабів виробництва. Багато технологій розроблено без урахування екологічного фактора, часто вони малоефективні щодо одержання кінцевого продукту, але зав-дають значної шкоди природі.

Прикладом того, як технічний прогрес може оберта-тись регресом, є механічний обробіток грунту. Створені потужні трактори, плуги, культиватори і борони, які мо-жуть обробляти грунт на глибину 27 см і більше. Вияви-лось, що підвищення інтенсивності механічного обробітку грунту порушує його мікроструктуру, негативно познача-ється на врожайності і стимулює ерозію.

Застосування потужнішої (а відповідно і важчої) тех-ніки призводить до збільшення механічного тиску на грунт.

Маса самохідних зернозбиральних комбайнів у розрахунку на 1 м ширини захвату за, останні ЗО років зросла більш ніж у 1,5 раза.

Сучасна технологія вирощування сільськогосподарсь-ких культур передбачає багаторазовий вплив ходових пристроїв машинно-тракторних агрегатів (МТА) на грунт.

Наприклад, поле під озимою пшеницею зазнає як .мінімум дворазового впливу, а поле під цукровим буряком — ше-стиразового. При інтенсивних технологіях вирощування зернових кількість проходів МТА помітно зростає. Багато-разові проходи тракторів та інших сільськогосподарських машин і агрегатів призводять до ущільнення грунтів, по-гіршення ;їх найважливіших агрономічних властивостей, а в результаті — до зниження урожаїв сільськогосподар-ських культур. На типовому чорноземі при багаторазо-вих проходах тракторів різних марок (Т-16М, Т-54В, МТЗ-52, МТЗ-80, Т-74 і особливо — 150К) в шарі до 10 см щільність грунту може перевищити критичну для біль-шості сільськогосподарських культур (1,3—1,4 г/см3). Це зумовлює зменшення вмісту в ній повітря нижче критич-ного рівня (15%), збільшення твердості (20 кг/м2), змен-шення водопроникності (до 10—15 мм/год). Такі негатив-ні зміни виявляються до глибини 50—60 см, але глибше ЗО см вплив ходових систем тракторів постійно послаб-люється.

За даними Естонського НДІ землеробства і меліорації, різні машини впродовж технологічного процесу вирощу-вання сільськогосподарських культур проходять по полю від 5 до 10—15 разів. У підсумку загальна площа слідів або гусениць тракторів та інших машин становить 100— 200% площі поля, 10—20% площі ущільнюється колесами машин від 6 до 20 разів (на поворотних! смугах) і 65— 80% — від 1 до 6 разів, і лише 10—15% площі залиша-ється невкатаною. Причому ущільнення грунту досить суттєве: вихідна щільність у шарі 10—20 см дорівнювала 1,18—1,36 г/см3, а після проходу тракторів вона збільши-лась: Т-34— 1,33—1,44; МТЗ-80— 1,39—1,44; Т-150К— 1,48—1,51; К-700 — 1,62—1,63 г/см3. В результаті ущіль-нення знизилась водопроникність грунту, зменшилась кількість продуктивної вологи в ній, а в кінцевому під-сумку знизились і врожаї. При чотириразовому вкатуванні грунту урожай ячменю, наприклад, знизився з 38,4 до 17,1 ц/га, вівса — зі 33,3 до 23,6 ц.

Як показують дослідження, наближені межі допусти-мого навантаження на грунт при ранньовесняному боро-нуванні не повинні перевищувати 0,4 кг/см2, при перед-посівному обробітку, сівбі та при кочуванні — не більше 0,5—0,6 кг/см2; при літніх та осінніх роботах при вологос-ті грунту не вище 60% повної польової