Перенаселення на обмеженій території однієї країни в поєднанні з високим рівнем розвитку технології і потре-бами в природних ресурсах може призводити до зростання «пресу» на навколишнє середовище в інших країнах. При-кладом може служити Японія, яка впливає на навколишнє середовище, зокрема, Південно-Східної Азії (шляхом ім-порту лісу з Таїланду тощо).

Отже, залежність між науково-технічним прогресом, де-мографічними та економічними факторами набуває між-народного характеру.

Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що в перспективі, слідом за заходами, спрямованими на знижен-ня смертності, набуває значення свідоме регулювання рів-ня народжуваності, внаслідок чого можна досягти науко-вої стабілізації чисельності населення. Наприклад, висока народжуваність у сьогоднішньому Таджикистані (37 на-роджень на 1000 жителів) нижча, ніж була 80 років тому в. Європейській Росії — 48 народжень на 1000 жи-телів.

Такі тенденції в країнах, що розвиваються, дали змогу переоцінити прогнозовану чисельність населення Землі до 2000 p. — 6,1 млрд чол. порівняно з попередніми передба-ченнями в 7,5 млрд чол.

Ситуація, однак, залишається досить напруженою, ос-кільки одночасно зі збільшенням населення відбувається скорочення площі сільськогосподарських земель — в ос-новному через урбанізацію і деградацію грунтів.

Площа сільськогосподарських земель у розрахунку на душу на-селення Землі зменшується з 0,31 га в 1975 p. до 0,15 га в 2000p. За даними ЮНЕСКО, опустинювання відбувається зі швидкістю 44 га /хв, що при збереженні цієї тенденції призведе до втрати до кінця сторіччя третини нині існуючих сільськогосподарських угідь.

Потреби населення починають випереджати можливості зростання продуктивності біологічних систем. Наприклад, ріст середньорічного світового виробництва зерна зупинив-ся починаючи з 1984 p., і експерти 00Н очікують, що цей показник може зменшуватись. В кінцевому підсумку це призводить до втрати екологічної рівноваги і може мати несприятливі наслідки для людини як біологіч-ного виду.

Проте абсолютизувати негативні тенденції природоко-ристування не варто, оскільки це протиставляє науково-технічний прогрес і підвищення добробуту населення збе-реженню навколишнього середовища. Якщо науково-техніч-ний прогрес буде орієнтуватись на цілі, вибрані згідно з критеріями загальнонародної користі і соціальної справед-.ливості, то цілком можливою стане реалізація формули гармонійного природокористування — збереження і про-цвітання.

Об'єктивні передумови цього криються вже в самому механізмі впливу науково-технічного прогресу на стан навколишнього середовища (див. рис. 2). Розширення масштабів виробництва без розв'язання завдань раціональ-ного природокористування стає вже зараз технічно й еко-номічно неможливим, оскільки погіршення природного се-редовища є також і погіршенням матеріальних умов ви-робництва. При цьому не менш важливий інший, зворотний зв'язок- вплив природного середовища на свідомість людей, що спонукає формування нових розумних запитів суспіль-ства орієнтованих на ощадливе ставлення до природи. Отже, основна економіко-екологічна проблема науково-тех-нічного прогресу в сільському господарстві й в АПК зага-лом, яка лежить на перетині суто економічних і екологіч-них проблем, полягає тепер у тому, щоб розвиток науки і техніки, інтенсифікацію використання науково-технічних потенціалів, що їх обслуговують, підпорядкувати і зосере-дити на розв'язанні таких стратегічних завдань:

всебічне підвищення продуктивності суспільної праці та ефективності функціонування аграрного сектора економіки, постійне збільшення виробництва землеробської й тварин-ницької продукції, поліпшення її якості та умов праці;

створення принципово нових видів техніки і технологій аграрного виробництва, поліпшення їх якості і зміна скла-ду і структури, підвищення на цій основі продуктивності, стійкості та ефективності агрозооекосистем, зведення до мінімуму негативного впливу сільського господарства на природне середовище;

розробка і впровадження в сільськогосподарське вироб-ництво екологічно чистих технічних і технологічних засо-бів, здатних підтримувати на оптимальному рівні парамет-ри навколишнього середовища та екологічну рівновагу в ньому.

ВИСНОВОК

З вищезазначеного випливає, що більшість сучасних екологічних проблем зумовлені антропогенним (людським ) втручанням на природу. В першу чергу це втручання зумовлене економічною діяльністю людини. Постійно зростаючий вплив на природу зумовлений зростаючою потребою людства в ресурсах, в тих чи інших товарах і послугах. Усе це досить негативно відпивається на природному довкіллі: вичерпання природних ресурсів, забруднення землі, повітря, водойм; постійні аварії на виробництвах – все це спричиняє загально планетарну екологічну кризу, яку необхідно якнайшвидше вирішувати, бо невдовзі людство опиниться на дні ущелини, з якої важко відшукати вихід. Формування екологічної свідомості, екологічної культури – ось перші кроки, які мають стояти на шляху людяного ставлення до природи; раціональне природокористування, жорстокий контроль над викидами та експлуатацією ресурсів природи – це вже матеріальна сторона вищерозглянутої справи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К., 1986.

2. Бибьілев С. Н. Эффективность использования природносьірьевих ре-сурсов агропромьішленного комплекса. М., 1987.

3. Бьістраков f0. Н., Колосов А. В. Экономика й экология. М., 1988.

4. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП: человек й природа.. К.,

1988.

5. Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.

6. Гончар М. Т. Экологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства. Львов, 1986.

7. Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.

8. Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів,

9. Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.