Основи екологічної теорії

1. Предмет екологічної теорії    

У самому загальному виді її предмет - структури і процеси, стратегії виживання, властивості і сторони, включаючи соціальні змінення та конфлікти, котрі виникають у ході усе більш масштабної і глибокої «соціалізації природи». Проте головним об`єктом уваги екологічної діяльності стає структура і динаміка мікро-, макро- і мегасистем, тобто соціобіотехнічних систем, оскільки сьогодні вже не має природи поза суспільства, а є соціалізована діяльністю людей природа і деформовані середовищним впливом соціотехнічні системи та процеси.
       Екологічній діяльності властиві процеси диференціації та інтеграції. З одного боку, з`являються нові галузі теоретичного і практичного інтересу виробництва та поширення рисків, не сприймаємих органами чуттів людини, соціальни аспекти екомодернізації, екологічних аварій та катастроф. З іншого - йдуть пошуки фундаментальної інтегрируючої теорії, висхідної до концепції класиків Чикагської школи, до неомарксистської традиції, а також до постмодерністських концепцій (Е. Гіденс, У. Бек, Ф. Бетел, Л. Колдуел, Б. Нортон та інши).

У нашій країні таки пошуки розпочинались на зламі століть В.С. Солов`євим, М.Я. Данилевським, В.В. Докучаєвим і В.І. Вернадським, у СРСР - І.Б. Новіком, С.С. Шварцем, М.Ф. Реймерсом, М.М. Моісєєвим, Е.С. Кульпіним, а також послідовніками ідеї «ноосфери» Т. Де Шардена та В.І. Вернадського.  

2. Специфіка метода екології       

Екологія як нормальна синергетична дисципліна використовує весь арсенал методів міждисциплінарної галузі дослідження кооперативних процесів самоорганізації та самодезорганізації у різних живих системах, тобто підвладна модній нині хворобі, яка іменується методологічним плюралізмом. Під самоорганізацієй розуміється процес створення, відтворення або удосконалення організації складної динамічної системи, котра володіє великою кількістю елементів, зв`язки між якими носять імовірносний характер. Поряд із самовідтворенням самоорганізація удаває з себе унікальну властивість живий матерії (клітки, організму, попудяції, біоценозу). Один із найважливіших висновків синергетики буде отаким: складноорганізованним соціоприродним системам не можна нав`язувати шляхи їх розвитку, інакше вийде по Грибоєдову «йшов у кімнату, потрапив в іншу». Отже, щоб, кажучи словами видатного німецького соціолога Р. Дорендорфа, «ескалатор прогресу не побіг назад», і треба пізнання законів природи, урахування їх і визнання самоцінності природи як отакої в інтересах розвитку самої людини. У зв`язку з цим інтересно зупінитися на японському варіанті концепції «інформаційного суспільства», стрижнем якого виявляється аналіз системи «природа-суспільство» крізь призму ідеі синергизму. Дана концепція виходить з того, що на відміну від сучасного індустріального суспільства, яке уявляє собі «важку матеріальну конструкцію, що виробляє і націлювану тільки на матеріальні цінності», інформаційнє суспільство буде засновано «навколо нематеріальних цінностей», що приведе до симбіозу людства й природи на базі синергізму. На думку відомого японського соціолога Є. Масуди, першим наслідком синергізму буде поява еколого-інформаційних систем, а це у свою чергу приведе до створення єдиної гармонічної системи природи й суспільства з метою збереження і розвитку людства.

Таким чином, фундаментальна специфіка методу екології визначена її міждисциплінарним статусом. Річ іде про її зв`язки із історичною наукою і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, юриспруденцією і психологією, економікою і біологією, етикою і естетикою, демографією та природокористуванням. Наприклад, російський історик Е. Кульпін розвиває концепцію соціоприродної історії, математик М.М. Моісєєв - концепцію «цивілізованих розламів». З другого - екологія історично і логічно пов`язана з позитивними науками, передусім із біологією та психологією. Тому у даній темі основна увага приділяється ключовий, з нашої точки зору, методологічний проблемі - соціальній інтерпретації природно-наукового знання (У. Бек, Л. Колдуел, О. Яницький). Наприклад, як впливає на соціальну практику «несуча здатність» різних природних систем. Розглядаються питання, що примикають до соціології знання (хто, як і у чиїх інтересах інтерпретує знання), ролі гуманітарної та наукової субкультур (Ч. Сноу) у наведені мостів між екологією та діяльністю людини, проблеми взаємовідносин між «кабінетним» і соціалізованим, тобто спираємого на практичний досвід і місцеву культуру екологічним знанням, а також проблема експертів як інтерпретаторів цього знання і посредників між сферами виробництва екологічної діяльності та політичних рішень.

3. Історія формування та еволюція екологічної думки       

Розвиток екології було прискорено (особливо після другої світової війни) тим, що економічне та технічне удосконалення знаряддя праці і технологій увійшло у зіткнення із суспільним розвитком. Він став обмежуватися рядом екологічних явищ, і насамперед суперечністю між постійно зростаючим населенням і зменшеням їжі і усього необхідного для життя, постійним забрудненням та отруєнням життєвого простору людини. Цілком природно народжується думка, що окремі екологічні проблеми можна вирішити технічними засобами. І хоча це можливо (частково), проте екологічна криза не переборюється.
       Екологічні проблеми можна вирішувати таким шляхом, але екологічну кризу можна подолати, тільки прийняв її як питання життя взагалі, життя людини на Землі, як питання існування людської цивілізації.
Хоча екологія відносно молода наукова дисципліна, в її розвитку розрізнюють декілька фаз. Як основні фази чаще усього наводяться ось таки: вивчання середовища мешкання окремих видів; вивчання екологічної системи; вивчання взаємовплива екологічних систем; вивчання біосфери та людини в біосфері.
       Розвиток екології почався з вивчання і опису природи. Це був період, коли француз Жан Анрі Фабер написав відому працю «Ентомологічні спогади» (1870-1879 р.р.). Між тим справжний розвиток екології почався з вивчання середовища, у якому мешкають окреми види, з вивчання їх відносин, симбіозу, стосунків з іншими видами. Це перша фаза у розвитку екології. Дослідження в середині 20-х років підходять до вивчення об`єднання видів- розвивається синекологія, тобто екологія об`єднання (спілки) вида. У процесі вивчення відкриваються закони динаміки популяції,