та стійкість лісу. П.С.Погребняк та Є.В.Алексєєва, в яких чітко вкладена нова пізнавальна сторінка лісознавства, покликана розширити та поглибити його теорію, його науку, важливішою функцією якої власне і є пояснення явищ. При цьому в гірських умовах підтвердилась необхідність застосування порівняльно – екологічної методики, яка дає можливість для правильної організації стаціонарних досліджень та інтерпретацій отриманих результатів. Особливо це стосується типологічних робіт на сучасній фазі, яка включає стаціонарне дослідження лісових природних (корінних) деревостанів та заповідних ділянок, де ще можна дослідити загальну біологічну продуктивність та використанням ними грунтово–кліматичних умов середовища у порівнянні з нарушеними господарською діяльністю людини лісовими екосистемами. Хоча лісова типологія зародилася завдяки потребам лісовпорядкування та ведення господарства у лісах, у першу чергу, вона необхідна для лісівницької науки, для вивчення складної природи лісу, щоб на цій основі грамотно вести господарювання в лісі. У наш час у більшості країн , де ведеться інтенсивне лісове господарство, в тому числі в Україні, усі лісогосподарські заходи, починаючи з поновлення лісу, лісорозведення, лісовирощування, охорони лісів від пожеж, захисту від хвороб та шкідників і закінчуючи рубками стиглого лісу, проводяться тільки на типологічній основі. Лісівничу типологію в Україні успішно застосовують у трьох лісорослинних зонах рівнинної частини та кількох зонах за ступенем зволоження клімату, вона є основою гірського лісівництва у Карпатах та Криму.
1.2. Основні напрямки лісотипологічних досліджень в Україні
У перші післявоєнні роки велику дослідницьку роботу в галузі лісової типології Українських Карпат проводили науковці Інституту ботаніки АН України, Ужгородський та Чернівецький університети, Львівський сільськогосподарський та лісотехнічний інститути, Український науково – дослідний інститут лісового господарства і агромеліорації та багато інших навчальних закладів і науково дослідних установ. Започаткували дослідження з використанням екологічних принципів і теоретичних засад лісотипологічної школи Є.В.Алексєєва, П.С.Погребняка і Д.В.Воробйова такі вчені як Ю.Д. Третяк , С. М. Стойко, С.В. Шевченко, М.І. Косець, Ф.О. Гринь, З.Ю. Герушинський, П.А. Трибун, А.М. Гаврусевич та багато інших. У цей час проводилася підготовка до першого повоєнного лісовпорядкування карпатських лісів. Стало очевидним, що описова фітоценотична типологія не відповідала екологічній оцінці природної родючості лісових грунтів, їх продуктивності та диференційованому веденню лісового господарства. Труднощі використання лісівничої типології Алексєєва – Погребняка – Воробйова полягає в тому, що вона була опрацьована для рівнинних лісів України, які за комплексом лісорослинних та кліматичних умов істотно відрізняються від гірських умов Українських Карпат. П.С. Погребняк розглядав тип лісорослинних умов і тип лісу як синоніми, приймаючи до уваги , що в однорідних кліматичних умовах на рівнині відповідному типу лісорослинних умов , відповідає одна типоутворювальна порода . Д.В. Воробйов розглядав тип лісу як кліматичний варіант типу лісорослинних умов, що допомогло застосувати теоретичні принципи екологічної типології у розробці класифікаційних схем типів лісу для окремих карпатських регіонів. З таких позицій бере свій початок практичне використання і подальший розвиток теоретичних положень та принципів екологічної школи в лісовій типології для гірських лісів, який умовно можна поділити на три етапи.
Перший етап (1954 – 1960 рр.) характерний лісівничими та геоботанічними дослідженнями, які були покладені в основу класифікації типів лісу. Перший етап лісотипологічних досліджень включає синтез вихідної інформації, що завершується розробкою на науковій основі класифікаційної схеми лісів за єдиною методикою, тобто класифікацією типів лісорослинних умов і типів лісу карпатського регіону.
Другий етап (1960 – 1970 рр.) характерний завершенням та уточненням класифікації типів лісу, виявленням лісотипологічних закономірностей та складанням таблиць для визначення типів лісу. На даному етапі особливо цінною є розробка основних лісогосподарських заходів на типологічній основі. Так, П.І. Молотков поглиблює дослідження типології букових лісів, опрацьовує правила рубок головного користування, поради для проведення рубок догляду за лісом та інші. Продовжують вивчати типологічні закономірності формування лісів Українських Карпат та їх продуктивність, проводяться чисельні експедиції. Виконання такої масштабної роботи стало можливим у результаті глибокого вивчення типів лісу Карпат на засадах лісівничої типології П.С. Погребняка – Д.В. Воробйова, а також наявного ентузіазму з боку виробництв .
Третій етап ( після 1970 року ) типологічних досліджень зумовлений сприятливими умовами для вивчення змісту та оцінки кожного типу лісу та виявлення його потенціальних можливостей, тобто для проведення типологічного аналізу лісів. Роботи з типологічного аналізу лісів виявились новим етапом розвитку лісової типології, що ставить перед собою мету лісівничої та економічної оцінки лісових угідь.
РОЗДІЛ 2
РАЙОН ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження проведено в Калуському лісництві ДП «Калуське лісове господарство», яка згідно комплексного лісогосподарського районування відноситься до Області Українських Карпат, Передкарпатського округу, Передкарпатського лісогосподарського району.
Виконання курсової роботи базується на методах лісівничо – екологічної типології Є.В. Алексєєва, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова. У роботі використовуються класифікаційні одиниці лісової типології: тип лісорослинних умов, типу лісу та тип деревостану. Тип лісорослинних умов (едатоп), тип умов місцезростання, тип лісової ділянки – це сукупність покритих і непокритих лісом земельних ділянок з подібними грунтово – гідрологічними умовами і які мають схожий лісорослинний ефект. Тип лісу – основна класифікаційна одиниця лісоекологічної типології. Це виробнича одиниця, яка використовується у лісовому господарстві. Тип лісу – сукупність ділянок лісу, однорідних за умовами місцезростання, близьких за кліматичною та ґрунтовою родючістю, що виражаються потенціальною продуктивністю лісового насадження. Тип лісу об’єднує лісові ділянки, зайняті одним корінним і всіма деревостанами. Тип деревостану– найдрібніша класифікаційна одиниця лісоекологічної типології. Тип деревостану об’єднує лісові насадження, однорідні за складом деревного ярусу і умовами зростання. Типи деревостану можуть бути