До корінних відносяться деревостани природного та штучного походження, склад та продуктивність яких близькі до складу і продуктивності збережених, або раніше описаних, природніх лісів цього типу лісу. Необхідною передумовою є переважання у складі деревостану типоутворюючої породи та наявність характерних кліматичних домішок. У деревостанах вікової групи 1 – 10 років допускається участь типоутворюючої породи у складі до 5 одиниць, проте не менше, ніж 1 одиниця. У деревостанах вікової групи 11 – 20 років частка типоутворюючої породи повинна становити не менше 3 одиниці. Порослеві деревостани дуба, бука, вільхи, теж відносяться до корінних типів. Хоча лісівничо–таксаційні особливості порослевих насаджень відмінні від особливостей корінних насіннєвих насаджень даного типу лісу, але у їх складі також переважає типоутворююча порода. Для кожної вікової групи вибирається еталонне насадження – корінний деревостан високої повноти і найбільшої продуктивності. Типологічний аналіз передбачає встановлення фактичної і потенційної продуктивності насаджень. Для цього визначають ряд показників: середній фактичний запас і середній фактичний приріст на 1 га вікових груп; середній фактичний запас і приріст насаджень типу лісу; середній приріст та повноту еталону. Крім цього, розраховують середній вік насаджень та дольову участь еталонів у типі лісу. Середній фактичний запас на 1 га визначається як частка від ділення фактичного запасу на всій площі групи віку на його загальну площу. Середній фактичний приріст визначається шляхом ділення середнього запасу на середній вік даної групи віку. Середній вік насаджень типу лісу визначається як середньозважена величина. Для цього перемножують площу кожної вікової групи на її середній вік, сумують, і суму ділять на загальну площу типу лісу. Аналогічно розраховують середній фактичний запас, середній фактичний приріст, середній приріст еталону та середню повноту еталону. Дольову участь еталонів у типі лісу визначають як виражену у відсотках частку від ділення загальної площі еталонів на площу типу лісу. Потенційний запас кожної вікової групи визначається як добуток запасу на 1 га типологічного еталону на загальну площу вікової групи. Ступінь використання типологічного потенціалу – виражене у відсотках відношення фактичного і потенційного запасу вікової групи .
Далі проводиться порівняльний аналіз ступеня використання типологічного потенціалу у різних вікових групах. Динаміку середніх і фактичних запасів зображають у графічному вигляді. Такий графік є особливо необхідним при відсутності еталонів для окремих вікових груп. У кожній віковій групі проводиться розподіл корінних та похідних деревостанів за групами повнот та за складом. За повнотою деревостани поділяють на три групи: високоповнотні (1,0–0,8), середньоповнотні ( 0,7 – 0,6) та низькоповнотні ( 0,5 і нижче ). Похідні деревостани розподіляють за переважаючою породою з метою виявлення причини змін порід і недовикористання лісотипологічного потенціалу. При найменуванні типів деревостану вживають іменники, які походять від назви переважаючої породи з суфіксами – няк, - ник, ( дубняк, яличник, ялинник, сосняк, березняк, і т.д.). Також, слід проаналізувати, у яких вікових групах і які деревостани ( корінні чи похідні ) та при яких повнота займають більший відсоток площі типу лісу.
3.1. Геологія, геоморфологія і гідрографія.
Рельєф Калузького лісництва неоднорідний. Для нього характерне чергування горбистої і відносно широких річкових долин. Абсолютне коливання висот спостерігається в порядку 300 – 400, а поблизу гір 400 – 500м п.р.м. В геологічній будові приймають неогенні відклади, глини, глинистих сланців. На продуктах вивітрювання цих порід сформувалися дерново-середньо – і сильноопідзолисті поверхні оглеєні, переважають суглинисті грунти. На незначній площі, головним образом в Південній частині Калуського лісництва, спостерігаються буроземно-підзолисті луговозаболочені грунти. Значна кількість осадків і невеликі уклони місцевості обумовлені збиткові перезволожені грунти.
3.4. Фітоценотичний покрив.
Природні умови округа обумовили формування лісів різноманітного складу і продуктивності. Для цих умов характерні широколистяні ліси. Основні лісоутворюючі породи – дуба, ялиці, бука.
Для Північно-західної частини округа характерні ялинево-буково-дубові, грабово-букові, і ялиново-букові ліси. Є насадження і приурочені до підвищених участках місцевості, на висоті – 300 – 400 (500) м н.у.м. Типи лісу представлені вологими, ялиновими, грабовими, ялово-грабовими, ялово-буково-грабовими дібровами