забезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин та

різноманіття природних екосистем, насамперед на лівобережжі

лісостепової зони, Придніпров'ї та в степовій частині Криму, де

під охорону взято лише 0,2 - 0,7 відсотка територій.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки

через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та

лабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження та

відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

В умовах економічної та екологічної кризи при переході до

ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів

з боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів,

екосистем та ландшафтів стане незворотним.

14. ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ

На території України нині відомо близько 45 тис. видів

тварин, серед яких - понад 700 видів хребетні, решта -

безхребетні. Основними проблемами у галузі охорони і регулювання

використання тваринного світу є його недостатня вивченість,

відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів та

обсягів їх добування, погіршення природних умов існування диких

тварин через зростаючий антропогенний вплив та послаблення їх

охорони від незаконного використання та знищення. Зараз до

Червоної книги України занесено 382 види рідкісних і таких, що

перебувають під загрозою зникнення, тварин.

Ведення мисливського господарства здійснюється переважно

екстенсивним шляхом, що є наслідком скорочення обсягів штучного

розведення та випуску в природу мисливської фауни, проведення

біотехнічних заходів, послаблення охорони мисливських угідь.

Недостатня увага приділяється оптимізації статево-вікової

структури поголів'я мисливських парнокопитних тварин, поліпшення

їх генофонду.

Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних

тварин. Протягом останніх років на більшості водойм

спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби.

Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства і

негативно позначаються на процесах відтворення запасів риби та

інших водних живих ресурсів, насамперед цінних їх видів, є

забруднення водних об'єктів, необгрунтоване водоспоживання,

порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних

рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних

спорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацією

водних живих ресурсів.

15 Техногенні катастрофи та стихійні лиха.

Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище , яке у 4-5 разів перевищує аналогічні навантаження у розвинених державах. У середньому в країні на 1 чоловіка припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км2 території - 3721 грн. (у цінах 1993 р.). Найвище техногенне навантаження характерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька.

У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 40 % вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.

Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф. Аналіз вікової структури обладнання народного господарства свідчить про старіння основних фондів. Наприклад, у 1992 р. середній вік усього обладнання на промислових підприємствах України становив 12 років. На промислових підприємствах середній вік парових турбін становив 27 років, парових котлів - 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводах становив 12 років, а генераторів до парових і газових турбін - 19 років.

Значною є частка застарілого обладнання в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській і Харківській областях, тобто в областях з високим рівнем індустріального розвитку.

2.

Основні напрями державної політики України у галузі

охорони довкілля та використання природних ресурсів.

Основні напрями державної політики України у галузі охорони

довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки розроблено відповідно

до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення

екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на

території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -

катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду

Українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи

та забезпечення природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості,

формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню

відносин у галузі екології, застосуванню превентивних,

оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та

фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів

і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про

охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2 .складання і затвердження комплексу еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна