Таким чином, на Станіславщині до 1939 року функціонувало біля двох десятків заповідних об'єктів і два національні парки (Чорногірський площею 1534 га і Український парк природи – 1800 га).

Після Другої світової війни Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів УРСР розвернуло активну компанію по створенню на Україні лісових заповідників, в тому числі на території області – "Горгани" – 17 тис. га та "Чорногора" – 16 тис. га. Проте московські, а також київські чиновники від лісу вчинили цьому запеклий супротив. У 1951 році це управління було розформоване, 19 заповідників та заказників по Україні закрито.

Тільки в кінці 50-х років сформувались групи науковців, природоохоронців, які почали послідовно відстоювати відродження заповідної справи у Карпатах. Це – Українське товариство охорони природи на чолі з академіком Н.С.Погребняком, академічна природоохоронна комісія, очолювана член-кореспондентом АН УРСР І.Г.Підоплічком, а також львівський ботанік С.М.Стойко. З 1958 по 1965 роки в області створюється біля 50 пам'яток природи.

В 1980 році на території області створюється перший на Україні Карпатський державний природний національний парк площею 50.3 га, куди ввійшли два заповідні лісництва Карпатського заповідника: Говерлянське в Надвірнянському і Високогірне у Верховинському районах. В 1973 та 1974 роках Рада Міністрів УРСР за клопотанням Держкомприроди приймає постанову про організацію в республіці цілої низки державних заказників та державних пам'яток природи республіканського значення, відповідно по області 9 та 13.

Серед держзаказників відомі такі як "Турова дача", "Яйківський" в Рожнятівському, "Джурджійський", "Тавпиширківський" та "Садки" в Надвірнянському районах.

З 1972 по 1991 рік в Івано-Франківській області було сформовано мережу заповідних об'єктів, розміщених у всіх фізико-географічних районах. Були створені державні заказники республіканського значення "Козакова долина", "Скит Манявський", державні дендрологічні парки республіканського значення "Діброва", "Дружба", "Високогірний".

За роки незалежності заповідна справа на Україні набуває нового цілеспрямованого розвитку. Цьому сприяє Закон України "Про природно-заповідний фонд". Постанова Верховної Ради України "Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні", Інші нормативні документи. Обласна Рада народних депутатів, обласна державна адміністрація приймають в 1993, 1996, 1997 роках рішення і розпорядження, якими суттєво поповнюють мережу природно-заповідного фонду новими цінними об'єктами природи.

Велику допомогу в розвитку заповідної справи надають державному управлінню екобезпеки в Івано-Франківській області, облдержадміністрація, управління лісового господарства, держлісгоспи, Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва ім. П.С.Пастернака, обласне товариство охорони природи. Багато зробили для заповідної справи відомі науковці і лісоводи – Трибун П.А., Смаглюк К.К., Юркевич Ю.В., Білик П.Й., Заціха Ю.В., Андрієнко Т.Л., Прядко О.І., Олексів Т.Й., Вініцковський Г.П. та інші [23].

2.2. Сучасна мережа природно-заповідних територій та об’єктів

Світовий досвід засвідчує, що найбільш досконалою і повною формою охорони природи є створення заповідних територій та об'єктів. Вона забезпечує сприятливі умови для збереження генофонду видів рослинного і тваринного світу, б першу чергу, рідкісних та зникаючих, а також природних комплексів, дозволяє зберегти для науки і практики еталони природних екосистем. Не менш важливою функцією природно-заповідних територій є їх використання для відпочинку і оздоровлення людей. Тобто, заповідні території мають не тільки природоохоронне, наукове, але і соціальне та економічне значення.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання із встановленням особливого режиму охорони, відтворення і використання. Він розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду належать:

– природні території та об'єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

– штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Природно-заповідний фонд території Горган включає в себе практично всі категорії заповідних територій.

На території області функціонує природний заповідник "Горгани"(площею 5344,1 га), який розташований в південно-західній її частині в фізико-географічному районі Довбушанських Горган. Вершини та верхні частини схилів, особливо південні, вкриті кам’яними розсипами, які утворені ямненським пісковиком. На території заповідника кам’янисті розсипи займають 666,2 га (більше 12% площі). Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти, вершини зверху гострі зі стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищою його вершиною на території заповідника є Довбушанка – 1754 м н.р.м. На хребті знаходиться ряд вершин: Медвежик (1736 м), Паленський (1693 м), Пікун (1651м), Кози Гора (1616 м) [18].

Територія заповідника багата видами рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України. Тут зростає 20 рідкісних та зникаючих видів рослин – плаун колючий, баранець звичайний, сосна кедрова європейська, арніка гірська, шафран Гейфеля, волошка карпатська, лілія лісова та ін. На території заповідника зустрічається 20 червонокнижних видів тварин: харіус європейський, карпатський та альпійський тритони, саламандра плямиста, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, горноста, кіт лісовий, рись звичайна та ін.

На території області у 1980 році був створений перший на Україні Карпатський національний природний парк з метою збереження типових для Чорногори та Горган гірських і долинно-річкових природних комплексів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам’яток, для проведення наукових досліджень з охорони довкілля, створення умов для відпочинку й оздоровлення населення, пропаганди