валентністю організми поділяють на стенобіонти і еврибіонти. Стенобіопти (грец. «стенос» — вузький та «біос» — життя) — організми, що можуть жити при дуже незначній зміні факторів середови-ща (температури, кислотності, вологості, солоності тощо). До стенобіонтів належать орхідеї, далекосхідний рябчик, форель та ін. Еврибіоити (грец. «еурі» — широкий) — організми, що можуть жити при значних змінах факторів середовища (колорадський жук, пацюки, вовки, таргани, оче-рет тощо). Серед стенобіонтів і еврибіонтів залежно від конкретного фак-тора організми поділяють на стенотермні та евритермні (за реакцією на температуру), стеногалінні та евригалінні (за реакцією на солоність води), стенофоти та еврифоти (за реакцією на освітлення) тощо.
Серед сукупності різних факторів виділяють лімітуючі, тобто такі, зна-чення (рівень, доза) яких наближається до межі витривалості організму (значення фактора менше або більше від оптимуму). Поняття лімітуючо-го фактора започатковане законами мінімуму Лібіха (1840) і толерантно-сті Шелфорда. Найчастіше лімітуючими факторами є температура, світ-ло, тиск, біогенні речовини тощо.
Екологічні фактори на рівні особини, популяції, виду і екосистеми впливають по-різному. На рівні особин абіотичні фактори впливають насампе-ред на поведінку тварин, змінюють трофічні відносини з середовищем і характер метаболізму, діють на здатність розмножуватися і плодючість, значною мірою визначають розвиток, швидкість росту і тривалість життя тварин і рослин. На рівні популяції абіотичні фактори діють на такі пара-метри, як народжуваність, смертність, середня тривалість життя особини, швидкість зростання популяції та її розміри. Останні визначають харак-тер динаміки чисельності популяції і просторовий розподіл особин у ній. На рівні виду абіотичні умови середовища проживання нерідко виступа-ють як фактори, що визначають і обмежують географічне поширення.
На рівні екосистеми будь-який абіотичний фактор, що впливає на окре-мий вид, який входить до складу екосистеми, впливатиме і на саму екосис-тему, на її визначальні властивості. Дія абіотичних факторів може при-звести до загибелі особин, що зумовить зменшення густоти популяцій, які входять до складу екосистеми. Це в кінцевому підсумку позначиться на видовому різноманітті, просторовому розподілі видів в екосистемі, на характері їх взаємодії один з одним.
Розглядаючи екологічне значення світла, слід відзначити його ос-новну роль у фотосинтезі зелених рослин, оскільки воно сприяє утво-ренню органічної речовини — рослинної біомаси, тобто первинної біо-логічної продукції, від трансформації і використання якої залежить життя на Землі.
Для рослин важливі промені видимої та невидимої частин спектра, особливо оранжево-червоні і синьо-фіолетово. Найменше поглинаються жовто-сині, майже не погли-наються інфрачервоні. Причому "далеке" інфрачервоне проміння бере участь у теплообміні рослин, а тому проявляє певний позитивний вплив, особливо при дії низьких темпера-тур оточуючого середовища.
У рослин у процесі природного відбору виникли численні присто-сування, які дають їм змогу жити в різних умовах освітлюваності. За ставленням до світла рослини поділяють на три групи: світлолюбні, тіньолюбні та тіньовитривалі.
Світлолюбні рослини, або геліофіти, можуть нормально розвиватись лише при достатньо яскравому світлі. Прикладом можуть служити лучні трави — райграс високий, тимофіївка лучна; рослини степів — ковила, перекотиполе; пустель — верблюжа колючка, саксаул, кактуси, 3 лісових рослин — це дерева першого ярусу та трави-ефемери, які розвиваються до розпускання листя дерев і чагарників (анемона, ряст).
Тіньолюбні рослини, або сціофгти, розвиваються в умовах досить слабкої освітлюваності. При яскравому освітленні, особливо в умовах конкуренції з іншими видами, вони жити не можуть. До тіньолюбних належать рослини, які живуть у нижніх ярусах фітоценозів (кислиця, веснівка дволиста, копитняк, вороняче око).
Тіньовитривалі види, або факультативні геліофіти, як правило, рослини помірних зон — лісові та лучні трави: тонконіг лучний, кост-риця червона, суниці лісові, грястиця збірна, а серед дерев — липа, че-ремха, горобина, смерека тощо.
Світло є важливим фактором, який впливає на процеси розмножен-ня рослин і тварин. У багатьох рослин нестача світла гальмує цвітіння, а отже, і розмноження. Мохи, які ростуть в умовах світлового дефіциту, розвивають лише вегетативні органи. Для багатьох тварин тривалість дня є фактором, що регулює ритм розмноження.
Сприйняття світлових сигналів тваринами відбувається за допомо-гою органів зору. Подразнення передаються через нервову систему, відомі три шляхи впливу їх на систему розмноження. Перший пов'язаний з ендокринною системою, яка виділенням гормонів ініціює статевий цикл. Другий шлях — це вплив через кормовий фактор. У багатьох тварин світло стимулює потребу в їжі, прискорює перебіг процесів розвитку, які зумовлюють дозрівання статевих органів. І нарешті, третій шлях — це безпосередня дія видимого випромінення. Крім того, його підсилення може впливати на процеси розмноження.
Часто світло виступає як фотоперіодичний стимулятор. Щоб рослина могла вступити в черговий цикл росту і розвитку, їй потрібно пере-жити холод і одержати таким чином фізіологічне підтвердження того, що зима минула. Тоді поряд з температурою й іншими стимулами висту-пає світло у вигляді тривалості фотоперіоду, сигналізуючи про при-пинення періоду спокою (і відповідно початок вегетації.
Сонячна енергія не лише забезпечує рослини світлом, але й створює такі температурні умови, які необхідні для їх життєдіяльності. Як світловий, так і температурний режими змінюються на Землі протягом року, доби. Вони залежать від широти місцевості, висоти над рівнем моря, а також місцевих факторів — характеру вітрів, близькості теплих чи холодних течій, льодовиків, кольору ґрунтів тощо. Причому нагрівання Землі відбувається тим швидше, чим прозоріша атмосфера в момент освітлення і чим вище стоїть сонце над горизонтом.
Залежно від температури на Землі, починаючи від екватора, виділяють декілька кліматичних зон:
1. Тропічна. Мінімальна середня температура понад +16°С. Місячні і річні коливання дуже малі. Вегетаційний період триває цілорічне.
2. Субтропічна. Вегетаційний період триває цілорічно, але протягом 1—4 місяців спостерігається зниження температури.
