3. Помірно тепла. Максимальна середня температура вища 0°С, але нижча +16°С. Помітний перепад зимових температур. Проте перерви у вегетації через нестачу тепла немає, але теплолюбних рослин у флорі дуже мало.

4. Помірно холодна. Середня річна температура вища 0°С. Чітко виділяються сезони року. Найтепліший місяць — липень, його середня температура становить понад +10°С. Вегетаційний період триває 7-8 місяців і переривається через нестачу тепла наприкінці осені. Однак деревна рослинність може тут існувати, витримуючи досить низькі тем-ператури.

5. Холодна полярна. Середньорічна температура території Крайньої Півночі (окрім Кольського п-ва, який омивається Гольфстрімом) нижче 0°С. Середня липнева температура менше 10°С. Вегетаційний період триває 3,5-4 місяці, а саме літо — 2-3 місяці, Протягом усього вегетаційного періоду спостерігаються нічні заморозки.

Перехід від одної зони до іншої здійснюється поступово, і на кож-ний градус широти середня температура зменшується приблизно на 0,5°. Зниження середньої річної температури спостерігається і з підвищенням над рівнем моря. Найтепліші нижні пояси, найхолодніші — найвищі.

Стосовно температури як екологічного фактора розрізняють дві групи рослин: теплолюбні (термофіли) і холодолюбні (психрофіли). Теплолюбними називають рослини, які добре розвиваються в умовах високих температур, холодолюбними — рослини, які можуть рости в умовах досить низьких температур.

Відносно погодних умов рослини поділяють на морозостійкі та неморозостійкі. За ступенем адаптації до умов крайнього дефіциту теп-ла можна виділити три групи рослин:

1. Нехолодостійкі — сильно пошкоджуються або гинуть при темпе-ратурах, вищих за точку замерзання води. Загибель пов'язана з інакти-вацією ферментів, порушенням обміну нуклеїнових кислот і білків, руй-нуванням мембран і припиненням дії асиміляторів. Це рослини дощо-вих тропічних лісів, водорості теплих морів.

2. Неморозостійкі — переносять низькі температури, але гинуть, як тільки у тканинах починає утворюватись лід. При настанні холодного періоду року в них підвищується концентрація осмотично активних речовин у клітинному соці і цитоплазмі, що знижує точку замерзання до -5°-7°С.

За ступенем адаптації до високих температур виділяють такі групи організмів:

1) нежаростійкі — пошкоджуються вже при температурі ЗО —40°С (водні квіткові, наземні мезофіти);

2) жаровитривалі еукаріоти — рослини сухих місцезростань з сильною інсоляцією (степи, пустелі, савани, сухі субтропіки і т.п.) пере-носять півгодинне нагрівання до 50 - 60°С;

3) жаростійкі прокаріоти — термофільні бактерії і деякі види си-ньо-зелених водоростей, які можуть жити в гарячих джерелах при тем-пературі 85-90°С.

Відома ще одна група рослин, які витримують температуру пожеж, що сягає сотень градусів, їх називають гігрофітами (рослини саван з грубою корою і товстошкірим насінням).

Температурні адаптації тварин мають свої особливості, які можна згрупувати в три види:

1) хімічна терморегуляція — активне збільшення теплопродукції у відповідь на зниження температури;

2) фізична терморегуляція — зміна рівня тепловіддачі, завдяки особ-ливостям волосяного чи пір'яного покриву, розподілу жирових запасів, деталям будови кров'яної системи, можливості випаровування тощо;

3) поведінка організмів — переміщуючись у просторі або змінюючи свою поведінку, тварини можуть активно уникати критичних температур.

3. Біотичні фактори.

Біотичні фактори поділяють на дві групи: внутрішньовидові та міжви-дові взаємодії. Під внутрішньовидовими, або гомотипічними, реакціями розуміють взаємодію між особинами одного виду. Ефект групи — це вплив групи як такої і числа індивідів у групі на поведінку, фізіологію, розвиток і розмноження особин, зумовлений сприйняттям присутності особин сво-го виду за допомогою органів чуття. Ефект маси, на відміну від ефекту групи, не пов'язаний зі сприйняттям особинами одного виду присутності одна одної.

До гомотипічних реакцій крім групового і масового ефектів належить ще одна форма взаємодії між особинами одного виду — внутрішньовидо-ва конкуренція — боротьба за можливість вижити, для чого необхідна енергія, яку отримують рослини у вигляді сонячного світла, а тварини у ви-гляді різної поживи. Тому в боротьбі за оволодіння джерелами енергії від-бувається напружена конкуренція, виникає суперництво між особинами одного виду. Відносно всіх видів конкуренції Існує правило: чим більше збігаються потреби конкурентів, тим жорстокіша конкуренція (правило конкурентної боротьби). Отже, основним результатом внутрішньовидо-вої конкуренції є дивергенція особин, що завершується формуванням популяцій.

Розрізняють дві основні форми конкуренції — пряму і побічну. Пряма конкуренція, або інтерференція, здійснюється шляхом прямого впливу однієї особини на іншу, наприклад, шляхом агресивних зіткнень між тва-ринами або виділення токсинів (алелопатія) рослинами, та мікроорганіз-мами. Побічна конкуренція не передбачає безпосередньої взаємодії між особинами. Вона відбувається опосередковано — шляхом споживання різними тваринами одного й того самого ресурсу, який обов'язково має бути обмеженим. Тому таку конкуренцію зазвичай називають експлуатаційною.

Хижацтвом називають таку взаємодію між популяціями, за якої одна з них, несприятливо впливаючи на іншу, дістає вигоду від цієї взаємодії. Хижак вбиває жертву і з'їдає її повністю або частково (винятком є ящір-ки, які залишають хижаку хвіст, і рослини, у яких травоїдні, наприклад, колорадський жук, об'їдають тільки листки). Паразитизм є, по суті, хи-жацтвом, проте хазяїн, як правило, не гине відразу, а деякий час викорис-товується паразитом. А відтак, паразитизм можна розглядати як особли-ву форму хижацтва.

Вирішальне значення в природі має міжвидова конкуренція, оскільки вона більшою мірою, ніж інші гетеротипічні реакції, визначає роль видів в екосистемах. Міжвидова конкуренція — це така взаємодія, коли два види суперничають через одні й ті самі джерела існування — поживу, життєвий простір тощо. Причому вона виникає в тих випадках, якщо використан-ня джерела ресурсів одним видом призводить до обмеженого викорис-тання його іншим.

Внутрішньовидова конкуренція сильніша від міжвидової, однак пра-вило конкуренції поширюється на останню. Конкуренція між двома вида-ми тим сильніша, чим ближчі їхні потреби. Два види з цілком однакови-ми потребами не можуть існувати разом: один