Вивізна система видалення рідких покидьків. Ця система складається з таких етапів: 1) збирання покидьків у різного типу пристосування (убиральні, помийниці); 2) вивезення їх спеціальним транспортом у місця ліквідації; 3) знезаражування та їх утилізація.

Для збирання і тимчасового зберігання рідких відходів (фе-калій та сечі людей) будують різного типу убиральні. Убиральні повинні бути зручними і теплими, не забруднювати повітря, грунт, підземні води. Незалежно від типу, убиральні потрібно утримувати в чистоті. Необхідно виключити доступ мух до нечистот.

Убиральні можуть бути індивідуальними, якщо призначені для окремої сім'ї, або громадськими. Вони повинні мати просту будову, що не потребує спеціальних матеріалів. При можливості знешкод-ження нечистот необхідно проводити на території садиби. Найбільш гігієнічними є промивні убиральні, але їх можна будувати лише при наявності водогону і каналізації.

Найбільш вдалим видом убиральні є люфт-клозет (рис. 5.1). Переважно його влаштовують в одно і двоповерхових будинках. Нечистоти з люфт-клозета по вертикальній трубі (чавунній, ке-рамічній, пластиковій або бетонній) потрапляють у вигріб, влашто-ваний під землею ззовні будинку. Вигріб повинен мати водонепро-никні стіни і люк для очистки. Обов'язковим елементом люфт-кло-зета є вентиляційна труба, що проходить з вигребу через весь будинок поряд з димоходом (що стимулює витяжку повітря з вигребу) і виходить на дах на 0,5 м вище димо-вої труби. Вигріб чистять 1-2 рази на рік. Влітку, коли печі не працюють і руху теплого по-вітря немає, замість люфт-клозета ко-ристуються дворо-вою убиральнею.

Рис. 5. Люфтклозет:зет

1 - унітаз: 2 - стічна труба; 3 - вигріб; 4 - люк; 5 - ущільнена глина; 6 - витяжний канал; 7 - димохід; 8 - зовнішня стіна.

У місцях скупчення людей в населених пунктах (наприклад, на ринках, у парках) будують гро-мадські убиральні. Вони можуть бути каналізованими і неканалізованими. їх улаштовують на декіль-ка вічок, між якими встановлюють перегородки висотою не більше як 1,5 м. У громадських убиральнях стульчаки не потрібні, отвори роб-лять у підлозі. Убиральні обов'яз-ково забезпечують природним і штучним світлом. Щоб не допус-тити проникання мух в приміщен-ня, вентиляційні отвори затягують

Рис. 5.2. Дворова убиральня з вигребом:

1 - вигріб з бетону; 2 - дерев'яні бруски; 3 - східці; 4 - фрамуга; 5 -вентиляційна труба; 6 - кришка виїреба; 7 - стульчак.

дрібною сіткою. У теплу пору року в неканалізованих убиральнях не-чистоти щоденно засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1-2 кг на 1 м2поверхні ями, або іншою речовиною, що віднаджує мух і знищує їхні личинки. Підлогу, стіни в убиральні постійно миють освітленим 1 % розчином хлорного вап-на. Після очистки вигребу забруднену поверхню землі й люка рясно поливають 20 % розчином хлорного вапна.

У місцях тимчасового перебування людей (наприклад, у польо-вих станах) доцільно споруджувати убиральні типу польових рівчаків. Польовий рівчак копають завширшки 0,3 м, глибиною до 0,6 м з незначним розширенням донизу, щоб стінки не забруднювалися екскрементами. Після кожного користування виділення засипають землею. Коли рівчак заповнюється на 3/4 глибини, його засипа-ють землею, а поряд викопують інший.

Іншим видом рідких відходів є помиї. Санітарна та епідемічна небезпека їх менша, ніж нечистот, хоч і вони містять велику кількість органічних решток, здатних загнивати, і нерідко патогенні мікроор-ганізми. При невеликій щільності забудови бажано ліквідувати по-миї на місці. Для цього на садибі виділяють ділянку землі, на яку виливають помиї і час від часу її перекопують. Можна помиї вили-вати на компостну купу.

Для збирання і зберігання помий викопують спеціальні ями-помийниці, які складаються з наземної і підземної частини. Підзем-на частина влаштовується так само, як вигріб дворової убиральні, а наземна являє собою ящик з кришкою і дерев'яною решіткою, на яку кладуть солому або інший фільтрувальний матеріал для затри-мання великих часток. Люк вигребу роблять утепленим і щільним. Решітку періодично очищають від покидьків і переносять їх у ящик для сміття. У міру заповнення ями рідину вивозять на поля заорю-вання, асенізації або поливають нею компостні купи. На сьогодні типовими проектами передбачають поєднані вигреби для помий і нечистот.

Гноєсховище. Для збирання і тимчасового зберігання гною та сечі від домашніх тварин в індивідуальних садибах і фермах реко-мендується будувати гноєсховище. Гній може бути місцем плодін-ня мух, забруднювати повітря, грунт, воду, містити збудники сибі-рки, правця, туберкульозу, бруцельозу, ящура тощо. Тому необхід-но, щоб у кожній садибі, де є тварини, було гноєсховище.

Основу гноєсховища роблять водонепроникною: асфальтованою, цементованою, або утрамбованою глиною завтовшки 25-30 см. Вздовж гноєсховища влаштовують лотки для збирання сечі, яка потім надхо-дить у водонепроникний збірник (рис. 5.3). Рідину, що виливається і стікає з штабеля гною, використовують для зволоження гною, який підсихає, що покращує гниття. Гній укладають штабелем і присипа-ють землею або торфом. На великих фермах, відгодівельних пунктах гноєсховище будують не ближче як за 50 м від тваринницьких ферм і за 200 м від житлових будинків. Гній і сміття можна використати як біопаливо і добриво у парниковому господарстві.

Рис. 5.3. Гноєсховище:

1 - булижні камені; 2 - пісок; 3 - гаинягшй замок; 4 - дерев'яні бруски; 5 - збірник для гноївки.

Нечистоти в неканалізованих населених пунктах знешкоджу-ють ґрунтовим методом на полях асенізації чи полях заорювання. Перші, крім знешкоджування нечистот, використовуються і для вирощування сільськогосподарських культур, другі-тільки для зне-шкоджування. В обох випадках застосовують здатність грунту до самоочищення. При цьому органічні рештки нечистот мінералізу-ються, патогенні мікроорганізми гинуть, а грунт збагачується по-живними речовинами.

Поля заорювання поділяють