Доведено, що основи сучасного земельного кадастру в зарубіжних країнах закладено ще у 20 столітті. Їх досвід показує, що якісна оцінка земель сільськогосподарського призначення визначається за продуктивністю сільгоспугідь, а продуктивність ріллі – за врожайністю основних сільгоспкультур не менш ніж за десять років. Врожайність встановлюється за даними опитування за допомогою спеціальних анкет і залежить від рівня ведення господарства. Тому, поряд з даними про врожайність, збирають відомості про систему сівозмін, обробіток ґрунту, застосування добрив, меліорації і т. д. На основі цього встановлюють класи ведення господарства. Оцінка завершується визначенням показника продуктивності земель для кожної культури шляхом зіставлення фактичної врожайності з максимальною, отриманою на кращих, але не окультурених землях.

У процесі дисертаційного дослідження розглянуто з критичним підходом сучасну вітчизняну методику оцінки земель сільськогосподарського призначення. Охарактеризовано позитивну роль економічної оцінки в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.

2. Структура та рівень використання земель сільськогосподарського призначення в західному регіоні України.

Показано роль приватного сектора в сільськогосподарському виробництві, вивчено структуру та рівень використання сільгоспугідь, дано оцінку чинників раціонального використання земель.

Порівняльний аналіз рівня землезабезпечення регіонів України показує, що західні області за забезпеченістю сільськогосподарськими угіддями удвічі і більше поступаються південним і східним регіонам. Так, у середньому на одного жителя України припадає 0,79 га сільгоспугідь, а у Львівській області – 0,42 га, забезпечення орними землями – відповідно 2 га та 0,7 га.

Досліджувана Львівська область охоплює 4 грунтово-кліматичні зони, що відповідають природноекономічним зонам: Лісостеповій, Поліській, Передкарпатській і Карпатській і відображають умови західного регіону України. Область займає загальну площу 2183 тис. га , де в структурі 50,4% сільгоспугіддя. Рівень розораності угідь 67,5%, сінокоси і пасовища становлять 30%, а багаторічні насадження – 2,6%. Територія Львівської області поділена на 11 природно-сільськогосподарських районів, що різняться між собою якістю сільгоспугідь і питомою вагою природних кормових угідь.

Виявлено, що в процесі реформування земельних відносин внаслідок утворення великої кількості власників і користувачів землі сформувалась модель дрібнотоварного виробництва. На сучасному етапі аграрних перетворень на селі найприйнятнішою формою реалізації права власності на землю і майно є делегування громадянами свого права володіння та користування ними на певний термін за винагороду через укладення договорів оренди. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило вибір ними різних форм господарювання. Велика кількість власників земельних часток (паїв) і майнових паїв взяла участь у формуванні товариств з обмеженою відповідальністю (44%), приватних (приватно-орендних) підприємств (36%) та селянських (фермерських) господарств (8%).

Дослідженням процесу становлення фермерства з’ясовано, що формування землеволодіння селянських (фермерських) господарств відбулося за рахунок земель запасу, куди віднесено до 7% земель сільськогосподарського призначення. В середньому у західному регіоні розміри фермерських господарств становлять близько 34 га ріллі, а в Україні – 62 га сільгоспугідь.

Визначено, що українська модель аграрної, у тому числі земельної реформи, котра базується на приватизації шляхом паювання між селянами землі колективних сільгосппідприємств, демонополізації власності на землю, форм господарювання і трудових відносин, господарського самовизначення селян, передбачає пріоритетне збереження цілісності земельних і майнових комплексів реформованих господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на основі орендних відносин.

Дослідженням підтверджується, що створення селянам можливостей самостійного вибору господарських утворень, розпорядження належною їм землею, майном і власною працею стало визначальним кроком до утвердження у господарській діяльності на селі здорового конкурентного середовища.

Економічний аналіз показує, що аграрні перетворення на Львівщині та проведення земельної реформи суттєво змінили співвідношення різних господарських структур на продовольчому ринку і їх місце в організаційній побудові агропромислового комплексу. Фермерські господарства, разом з особистими господарствами населення і подвірними господарствами, утворивши приватний сектор аграрної економіки, зайняли значне місце на продовольчому ринку (табл. 1).

Продуктивність використання землі в господарствах приватного сектора у 7 – 8 разів вища, ніж у сільгосппідприємствах. Про це свідчить коефіцієнт ефективності використання земельних ресурсів, що характеризує співвідношення питомої ваги виробленої валової продукції окремих форм господарювання до питомої ваги їх у площі сільгоспугідь. За одиницю береться рівень ефективності використання земель в цілому по регіону у всіх категоріях господарств області. В особистих господарств населення значно вища урожайність усіх основних сільгоспкультур. Проте такий тип господарювання не можна вважати перспективним навіть у плані ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, оскільки більш важливе значення має саме раціональність цього використання, а в даному випадку вона не може бути максимальною.

Про рівень використання земель сільськогосподарського призначення свідчить динаміка врожайності основних сільгоспкультур у господарствах Львівської обл.

Протягом тривалого періоду врожайність усіх основних сільгоспкультур на Львівщині мала тенденцію до зниження. Це в певній мірі пов’язано з тим, що на першому етапі земельної реформи в основному вирішувались питання перерозподілу земель, а не організації їх раціонального використання. Як наслідок у новостворених сільгосп-підприємствах практично відсутня організація території, котра б відповідала екологічним, економічним і технологічним вимогам виробництва. Безсистемне використання орних земель призвело до зниження урожайності сільгоспкультур.

Обґрунтовано стратегічну мету земельної реформи – забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільгоспугідь, всебічної охорони земель і розширеного відтворення родючості ґрунту.

Визначено певний етап забезпечення конкурентоспроможності сільського господарства в раціональному використанні землі, що полягає у реалізації здатності активного просування вітчизняної продукції сільського господарства, переробної і харчової промисловості на зовнішні ринки. На зміну простим і дешевим технологіям вирощування сільгоспкультур, худоби і птиці мають прийти орієнтовані на вимоги ринку енергозберігаючі технології виробництва продукції сільського господарства