Реферат

На тему:

Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення.

Зміст

Вступ.

1. Теоретичні і методичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення.

2. Структура та рівень використання земель сільськогосподарського призначення в західному регіоні України.

3. Шляхи раціонального використання земель сільськогосподарського призначення

Висновок.

Список джерел використаної літератури.

Вступ

Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. 

Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту.

1. Теоретичні і методичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення

Розглянуто сутність раціонального використання земель в умовах реформування земельних відносин, природно-економічний механізм формування і збереження родючості ґрунту, а також методологічні підходи оцінки продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення і рівня його використання.

На основі вивчення й аналізу наукових джерел встановлено, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення означає розумне їх використання, котре охоплює практично всі аспекти цього процесу – економічний, екологічний, технологічний, соціальний. Ефективне використання земель сільськогосподарського призначення враховує, головним чином, економічну сторону цього процесу, його матеріальну результативність у зіставленні із здійсненими затратами на одержання цих результатів. В економічному аспекті адекватність розуміння ефективності в раціональному використанні земель сільськогосподарського призначення здебільшого відповідає змісту виразу “економічна доцільність”. Тому автор пропонує таке визначення терміна “раціональне використання земель сільськогосподарського призначення” – це соціально-економічна категорія, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення і збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і сприянні підвищенню рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому.

Проведений аналіз різних точок зору стосовно досліджуваної проблеми дає підстави зробити висновок, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення передбачає досягнення економічно доцільного та екологічно безпечного рівня віддачі від одиниці цих ресурсів, дотримання збалансованості й необхідного рівня вмісту поживних речовин у ґрунті, запобігання різним видам ерозії, запровадження енергоощадних біологізованих та екологічно безпечних технологій обробітку ґрунту та вирощування сільгоспкультур і тварин, науково обґрунтоване проведення меліоративних заходів.

Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. 

Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту.

Дослідженням встановлено, що поставлена проблема є обширною і комплексною, охоплює усі сторони організації сільськогосподарського виробництва. Для її вивчення і вирішення пропонується послідовно розглядати питання природно-економічного потенціалу раціонального використання земель, здійснювати діагностику рівня інтенсивності та ефективності використання землі.

Запропонований системний аналіз передбачає поступовий розгляд показників: природних, що характеризують стан родючості ґрунту й умови використання землі; економічних, котрі відображають розвиток матеріально-технічної бази і техніко-технологічне забезпечення виробництва; організаційно-правових, що включають форми господарювання, відносини власності, структуру й організацію виробництва. У впливі цих чинників на ступінь раціональності використання земель сільськогосподарського призначення чітко проявляється дія об’єктивних законів землеробства. Відмічено важливу роль закону мінімуму при обґрунтуванні продуктивності землі, залежність способів використання землі від співвідношення земельних угідь і структури посівних площ, площі посіву сільгоспкультур і ріллі у господарстві та використання комплексу агротехнічних і меліоративних заходів для підвищення родючості ґрунту.

Проведено також дослідження історичного вітчизняного і сучасного зарубіжного досвіду оцінки земель. Встановлено, що історія земельного кадастру західних областей України пов’язана, головним чином, з австро-угорським кадастром (1869 р), де основою оцінки землі був чистий дохід з одиниці площі відповідних сільгоспугідь, та польським земельним кадастром (1935 р), де крім цього, враховували механічний склад ґрунтів, кліматичні умови,