Для оцінки розміру антропогенного навантаження на річкові басейни враховано такі його види: житлове, аграрне, транспортне, промислове, меліоративне, рекреаційне, радіаційне та ін. Окремим показником оцінено стан лісового покриву Закарпаття і його приуроченість до окремих форм та елементів рельєфу [4].

Як засвідчили дослідження, максимальне екологічне навантаження для рівнинної та передгірської територій створює сільське господарство. Це зумовлено високою часткою ріллі в структурі земельного фонду, використанням заплав під сільськогоспо-дарські угіддя, а також вирощуванням просапних культур з поздовжнім розміщенням посівів. Станом на перше січня 2001 р. у структурі земельного фонду Виноградівського, Мукачівського, Ужгородського, Тячівського та Хустського районів площа сільсько-господарських угідь становила, відповідно, 1482, 2211, 3284, 358 та 277 га. З них на ріллю припадало 94,5–97,6 %. Наприклад, у Виноградівському районі рілля становила 1400 га, у Мукачівському – 2109 га, в Ужгородському – 3204 га. Негативний вплив на стан довкілля полягає в надмірному внесенні в ґрунт мінеральних добрив та пестицидів. У 1997 р. в районі використано 31,4 т пестицидів. Оброблено 22,8 тис. га сільсько-господарських культур, із них гербіцидами 10,1 тис. га, інсектицидами – 6,8, фугіцидами – 5,9 тис. га. Пестицидне навантаження на 1 га становить у садах та виноградниках 10,4 кг/га, на ріллі 1,5 кг/га.

Для гірської території екологічне напруження створює як сільське господарство, так і нераціональне використання лісових ресурсів. За останні два століття відсоток лісистості знизився до критичного. Тепер у гірській зоні лісистість становить 53%, а в рівнинній і передгірській – лише 25,2%. Відомо, що оптимальна лісистість Карпат повинна становити 60–65% [13]. Хоча законодавством заборонено рубати ліс у прирусловій частині річок, потоків і на схилах, що безпосередньо прилягають до русла, однак цю вимогу повсюдно не виконують. Надмірні вирубування лісів значно зумовили розвиток небезпечних екзогенних процесів у межах басейнових систем Закарпаття, негативно вплинули на гідрологічний режим річок.

Великою помилкою в галузі лісового господарства, яку робили протягом багатьох років, було масове створення одновікових монокультур смереки (замість змішаних ялицево-букових та смереково-ялицево-букових лісів), що погіршило фізико-хімічні й біологічні властивості лісових ґрунтів, гідрологічні та гідрогеологічні умови в басейнах річок і призвело до вітровалів, сніголомів, зумовило зниження стабільності гірських ґрунтів і лісів та їхніх захисних функцій [13].

Значне антропогенне навантаження на територію чинять нафто- і газопроводи. Магістральні трубопроводи в 10 тис. місць перетинають річки, а внаслідок природного зношення і старіння систем на них часто трапляються аварії. За осінь-весну 1995–1996 рр. таких аварій було одинадцять, у результаті у водойми області вилилось 550 т нафтопродуктів, ще більше – у навколишні ґрунти.

Потужний вплив на довкілля досліджуваної території чинять промислові об’єкти. Зазначимо, що за даними державного управління екологічної безпеки у Закарпатській області за останні десять років загальні обсяги викидів забруднювальних речовин знизились удвічі завдяки зменшенню промислового виробництва. В області працюють 23 підприємства деревообробної галузі, які щорічно викидають в атмосферу майже 5,5 тис. т деревного пилу, близько 10 тис. м деревних відходів, які потрапляють у звалища. За рік промислові підприємства й організації, спалюючи органічне паливо, викидають у повітря близько 31 тис. т шкідливих речовин, у тому числі 20 тис. т газоподібних (типу окисів вуглецю, азоту, ангідриту, сірчистого водню). Промислові виробництва продукують 75 типів газоподібних сполук. Майже 11 тис. т серед викидів займають металеві відходи, виробничий пил. Серед твердих відходів багато свинцю, кадмію, ртуті, деревного і кам’яного пилу. Крім того, у водойми області промислові підприємства щороку скидають майже 30 млн м3 забрудненої води, з якої 70% постачають комунальні служби. Водночас із 14 очисних споруд області з перевантаженням працюють сьогодні вісім, а неефективно – шість.

Аналіз десятилітніх даних лабораторії Держводгоспу України Закарпатської області, яка контролює якість поверхневих вод, дав змогу виявити незначні коливання головних гідрохімічних показників у басейні р. Тиси. Наприклад, як у гірській (смт Великий Бичків), так і на рівнинній (м. Чоп) частині Басейну р.Тиси вміст розчиненого кисню, сухого залишку, азоту амонійного у водах Тиси протягом 1990–2001 рр. не змінився. Більше коливався вміст нітритів, нітратів та фосфатів, що пов’язано з внесенням мінеральних добрив у ґрунти області та з їхньою наступною міграцією із поверхневим та підземним стоком до головних водотоків річкових систем. Разом із визначенням головних гідрохімічних показників аналізували вміст низки специфічних речовин (фенолів, нафтопродуктів, цинку, хрому, нікелю, міді, заліза). Загалом їхній вміст у поверхневих водах Закарпатської області відповідає вимогам. Зафіксовано тільки окремі випадки перевищення граничнодопустимої концентрації (ГДК). Наприклад, 2001 р. вміст загального заліза у воді р. Латориці (м. Чоп, водозабір) перевищив ГДК в два–сім разів у десяти випадках, у водах р. Тиси (смт Великий Бичків та м. Чоп) – у три рази. Зафіксовано також і підвищену концентрацію марганцю у водах р. Латориці (м. Чоп, водозабір); його концентрація у воді перевищувала ГДК у 2,0–2,5 раза.

Складна гідроекологічна ситуація була на території Закарпатської області в періоди паводків у листопаді 1998 р. та березні 2001 р. Під час аналізу даних аналі-тичної лабораторії контролю за станом поверхневих вод Державного управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області з 5 листопада по 3 грудня 1999 р. з’ясовано, що у воді р. Тиса вміст розчиненого кисню, нафтопродуктів, фенолів, нітритів, сполук свинцю не перевищував ГДК, а вміст азоту амонійного, азоту нітратного, заліза загального,