Кінбурнська коса - місце давнього оселення людей. Про це промовляють сторінки її історії. Тут зустрічаються залишки поселень епохи пізньої бронзи, античної доби. Більшість території півострова належала до відомства Прогнойської паланки славетної Запорозької республіки. В районі Чорних озер, що межує з парком зі сходу, знаходився знаменитий козацький волок, яким славне низове товариство обходило, вертаючись на Січ з набігу на бусурманів, турецькі фортеці Кінбурн та Очаків. Поряд з волоком - Кінбурнські солеродні озера. Саме тут добували сіль наші предки. Саме звідси човнами, неторопким рипом чумацьких возів розходилась вона по всій Україні та багатьох країнах Європи.

Кінбурнська земля має величезний рекреаційний потенціал. Прекрасні пляжі - сполучення білого дніпровського піску і прозорої блакиті Чорного моря. Їхня загальна довжина сягає 23 км. Узбережжя Дніпровського лиману - заповітні місця рибалок-спортсменів. Сапропелеве багно цілющих грязевих озер здатне допомогти у боротьбі з багатьма недугами. Благодатне повітря напоєне пахощами моря і степу.

Майорять над морем білі крила вітрил. Вже кілька років наприкінці травня - початку червня біля берегів півострова проходить стомильна екологічна регата крейсерських яхт за перехідний Кубок Кінбурна. Це змагання відкрите для всіх бажаючих.

Територія заповідного об'єкту здатна стати справжньою Меккою для вчених-натуралістів. Це одне з найперспективніших місць в Україні для розвитку наукового туризму.

Створення регіонального ландшафтного парку заклало підвалини для комплекної охорони та раціонального використання природних ресурсів Кінбурнської коси. Миколаївська обласна державна адміністрація робить усе можливе для підтримання і розвитку заповідного об'єкту. Але цього зараз замало. Потрібні інвестиційні проекти, потрібні кошти.

Кінбурнська коса - казковий корабель. Інколи він пливе спокійно, не поспішаючи, а іноді, закриваючи небо напнутими вітрилами хмар, несеться, краючи водяні гори. Прекрасне дитя Дніпра-Славутича і Чорного моря. Чи зможуть люди зберегти її безцінні скарби на віки, ро-зумно використовуючи їх на користь собі й природі?

2.4. Джарилгацька затока

Джарилгацька затока - це унікальний куточок на півдні України, з одного боку, це дитячий курортно-оздоровчий комплекс, а з іншого - зона інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння. Проблема даного регіону є типовою для багатьох ділянок чорноморського узбережжя.

Суть проблеми досить проста і зрозуміла: екологічний стан мілководної Джарилгацької затоки, яка є основою для розвитку дитячого курортно-оздоровчого комплексу та сприятливою для нагулу молодняка цінних порід риб і вирощування мідій, постійно погіршується завдяки надходженню забруднених дренажно-скидних вод з полів рисосіяння, а також завдяки діяльності Скадовського морського порту.

Ця проблема існує протягом останніх тридцяти років, коли почалось використання узбережних територій для інтенсивного зрошувального землеробства і рисосіяння. Тому не випадково тут зменшилась чисельність практично усіх порід риби, зникли поля устриць, зменшились площі поширення мідій. Донні відклади забруднились стійкими пестицидами і на довгі роки стали джерелом вторинного забруднення води.

Було проведено комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя, підготовлено матеріали про природоохоронні зони, подано до уряду документацію про присвоєння Скадовській зоні статусу державного курорту.

Науковці-екологи вивчали екологічний стан затоки, оцінювали негативний вплив різних факторів на стан затоки та узбережжя. Результати досліджень через звіти та місцеву пресу неодноразово поширювались серед урядових та громадських організацій. Двічі розроблялись проекти реконструкції Краснознам'янської зрошувальної системи, але жоден з них не було реалізовано.

Дослідження показали, що екологічний стан затоки після зменшення “пестицидного тиску” почав покращуватись навіть швидше ніж очікувалось. Зараз аграрники повернулись до використання гербіцидів, в тому числі нових.

Комплексні екологічні дослідження стану затоки та узбережжя на одному ентузіазмі провести неможливо. Силами санепідемстанцій (переважно на замовлення аграрників) виконуються прості режимні спостереження забруднення води та продуктів харчування, але їх результати невідомі громадськості. Крім того, таких досліджень недостатньо, щоб отримати цілісне уявлення про екологічну ситуацію та тенденції її зміни.

Думати про відмову в найближчій перспективі від рисосіяння на узбережних територіях, а тим більше від інтенсивного зрошувального землеробства - це марне витрачання часу. Ніхто на це не піде через різні причини, в першу чергу, - економічні. Проте, в умовах погіршення екологічної ситуації стримуватиметься розвиток лікувально-оздоровчого комплексу. Щоб досягти компромісу, потрібно:

- створити у Скадовській зоні економічні умови, сприятливі для розвитку курортної індустрії;

- вирощувати екологічно чисту сільськогосподарську продукцію;

- розвивати промислове рибоводство, зокрема вирощувати мідії, устриці тощо;

- розробити та впровадити систему комплексного екологічного моніторингу, частково використовуючи матеріально-технічну базу санепідемстанцій;

- запровадити суворіші штрафні санкції за забруднення довкілля в межах курортно-оздоровчих зон.

Все це можна реалізувати в рамках спеціально розробленої державної програми розвитку курортно-оздоровчих зон.

ВИСНОВКИ

Таким чином, як видно з вище наведених фактів, стан наших річок та озер залишається незадовільненим, але навіть за сьогоднішніх важких умов економічної кризи здійснюються заходи, направлені на зменшення забруднення та підтримку екологічної рівноваги водоймищ України.

Настав час розробити концепцію розвитку водного господарства України на період до 2015 року з визначенням пріоритетних напрямків і першочергових проблем для розв'язання, а також провести водогосподарсько-екологічне районування басейнів річок України і на його основі визначити черговість інвестицій на