1.2.1. Зміни стану земельного фонду

За сучасними оцінками, упродовж усієї історії свого існування людство зіпсувало 2 млрд га родючих грунтів. Площа нині оброблюваних полів та пасовищ становить близько 1,5 млрд га. Територій, яких не торкнулася діяльність людини, у світі залишилося не так уже й багато - лише 39 % від усієї площі Землі [16].

У РФ, наприклад, загальна площа якої становить 17,1 млн км2, площа незайманих господарською діяльністю земель становить 7-8 млн км2 (41-47 % від загальної площі); у Канаді, відповідно - 9,98 млн км2 і 6,4 млн км2 (69 % від загальної площі); Австралії - 6,2 млн км2 і 2,5 млн км2 (33 % від загальної площі); у Бразилії - 8,46 млн км2 і 2,4 млн км2 (28 % від загальної площі); у Китаї - 9,33 млн км2 і 1,8 млн км2 (20 % від загальної площі).

В Україні, загальна площа якої становить 579 тис. км2, площа територій, що збереглися у природному стані, складає лише 50 тис. км2, або 8 % від загальної площі і наближається до критичної [10].

Площа лісів на планеті з часів виникнення цивілізації скоротилася на третину. При цьому з початку 50-х до кінця 70-х років XX ст. відбулося її найбільше скорочення - з 50 до 25 млн км2. До кінця століття імовірне зменшення площ лісів ще вдвічі.

На рис.1.4 наведено дані щодо зменшення площ, зайнятих лісами, за останні роки (обробка матеріалів [4, 5, 9]). Отримані дані засвідчують, що проблема загострюється навіть у тих країнах Європи, які традиційно приділяють значну увагу лісопоновленню. Для лісодефіцитної України (згідно з даними останнього лісового кадастру) проблема лісопоновлення потребує невідкладного розв’язання. Тому пріоритетним напрямом розвитку лісового господарства має стати розширене та прискорене відтворення лісових ресурсів, бо для природного відтворення лісового покриву за найсприятливіших умов необхідно принаймні кілька десятиліть.

Рис.1.4. Зменшення площі лісів та лісопосадок (у %).

Значну стурбованість викликає те, що за останні 40 років на Землі знищено близько половини вологих тропічних лісів, де сконцентровано значне біорізноманіття - генетичні ресурси планети, які є природними запасами живої речовини. Щороку площа цих лісів скорочується на 100 тис. км2, тобто на 1 % від загальної площі, що більше, ніж територія Швейцарії та Голландії разом узятих.

Знищення лісів, перевипас худоби на пасовищах, стрімке розорювання земель спричинили значні зміни у коловороті елементів, природно зумовлена замкненість яких визначає екологічне благополуччя планети. Одним з наслідків цього стало щорічне збільшення площ пустель у середньому на 50 тис. км2 [1] (наприклад, тільки пустеля Сахара переміщується на південь зі швидкістю 30 миль/рік). Загальна площа усіх пустель земної кулі, за різними оцінками, вже досягла 15-20 млн км2. Це становить близько 11-14 % усієї суші Землі.

Погіршення ситуації з земельними ресурсами, темпи використання яких значно перевищують темпи відтворення, безпосередньо впливає і на біоту - потенційне джерело значних матеріальних благ (продовольство, лікувальні засоби та інші важливі предмети споживання). Відомо, що цілі біоти можуть легко руйнуватися при невеликих порушеннях фізичних параметрів середовища. Нині ж, завдяки антропогенному впливу на природу, обумовленого стрімким зростанням людської популяції, розмаїтість живих організмів зведена до такого низького рівня, якого не було з кінця мезозойської ери. Зокрема, в умовах техногенного тиску сучасної цивілізації щорічно безслідно зникають від 150 до 200 видів організмів (відбувається так звана “генетична ерозія” - термін ухвалений ЮНЕСКО) [1].

Фактично нині спостерігається криза біотичної розмаїтості, яка підірвана і стрімко зменшується. Скорочення розмаїтості живої природи є найголовнішим у змінах навколишнього середовища, що відбуваються нині, і оцінюється, мабуть, як єдиний абсолютно незворотний процес. Наслідки його передбачати важко, оскільки і досі істинна цінність земної біоти не усвідомлюється людством.

У зв’язку з цим різноманітність живих видів, екосистем і ландшафтів має бути визнано важливим компонентом всесвітньої спадщини і життєвим джерелом для майбутнього розвитку людства.

Встановлено, що 87 % збільшення території пустель обумовлене антропогенними факторами і лише 13 % - факторами природного походження. Процес опустелювання вже охопив близько 30 млн. км2 суші планети. Тільки в Україні зона кліматичного опустелювання займає близько 35 % площі [11].

Під впливом людської діяльності паралельно опустелюванню відбувається також руйнація грунту шляхом ерозії. Щорічно під впливом природних і техногенних факторів орні землі втрачають 26 млрд тонн родючого шару. Зменшення площ ріллі реєструється у багатьох країнах світу - рис. 1.5 [ 4, 5, 11].

Рис. 1.5. Зменшення площі ріллі ( %).

Крім того високий ступінь експлутації земель сільським господарством і пов'язана з цим інтенсивна хімізація, що характерна для країн Європи, не сприяють відновлювальним грунтовим процесам. Причому Україна, згідно з існуючою інформацією, має чи не найвищий рівень розораності земель серед країн Західної Європи - рис. 1.6 [4, 5, 11], що перевищує всі розумні межі. Екстенсивне землекористування, властиве сільському господарству України, аж ніяк не поліпшує екологічну ситуацію, що склалася, і може призвести до подальшого процесу руйнації унікальних сільськогосподарських угідь.

Рис. 1.6. Розораність територій ( %)

В Україні від ерозії потерпає понад 17 млн га сільськогосподарських угідь (40,9 % від їхньої загальної площі), у США - 120 млн га (64 %), Франції 5 млн га (27 %).

Господарська діяльність людини та природні ерозійні процеси сприяють втраті гумусного шару, зменшення товщини якого на 1 см призводить до втрат урожаю в 1 ц/га. В Україні за