Гана | 53 000 | 10 816,3 | 3 036,7 | 1 395. 2 | 966,0

Індія | 2 085 000 | 5 831,2 | 2 228,2 | 1 497,8 1 | 271,4

Пакистан | 468 000 | 11 844,2 | 3 331,0 | 1 643,1 1 | 226,8

Шрі-Ланка | 43 200 | 5 626, 5 | 2 353,7 | 1 725,9 1 | 523,8

Вірменія | 8 270 | 6 072,0 | 2 297,9 | 1 750,6 1 | 578,2

Україна | 86 000 | 2 344,4 | 1 689,4 | 1 781,8 1 | 837,0

Домініканська Республіка | 20 000 | 8 499,8 | 2 556,6 | 1 791,5 1 | 518,9

Китай | 2 800 000 | 5 047,2 | 2 292,3 | 1 834,7 1 | 743,5

На жаль, Україна, перебуваючи у несприятливих умовах щодо водних поновлювальних ресурсів, не реалізує жорстких цільових програм з метою збереження й ощадливого використання запасів питної води. Відомо, що з 50 водних об'єктів нашої держави, на яких проводилися гідробіологічні й хімічні дослідження, не виявлено жодного водотоку або водоймища, яке відповідало б вимогам фонового стану чи характеризувалося як “чисті води” [9]. На 29 водних об’єктах зафіксовано стан антропогенної екологічної напруги, на 17 - екологічної напруги з елементами регресу, стан плактоценозу трьох водотоків перебуває на межі регресу, планктонні угруповання ріки Латориця перебувають у стані регресу. Незважаючи на спад виробництва, що призвів до деякого зменшення стічних промислових вод, водні об’єкти України забруднені переважно сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами (збільшення вмісту цих забруднюючих речовин зафіксовано в басейнах річок Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця), а в місцях водозаборів концентрація пріоритетних шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках - їх перевищувала.

Оскільки нині існуючі водопровідні очисні споруди перебувають у критичному стані й не спроможні забезпечити якісну фільтрацію води, забруднюючі речовини потрапляють у питну воду. Внаслідок несприятливої ситуації, що склалася в галузі державного водопостачання та водозбереження, населення України піддається небезпеці різних захворювань, що пов’язані зі споживанням як недоброякісної води, так і продуктів, виготовлених з риби та ракоподібних, промисел яких ведеться у забруднених водоймах, річках, лиманах та морях. Для охорони водних ресурсів та поліпшення водокористування в державі необхідні заходи, що гарантують:

- забезпечення населення України якісною питною водою для задоволення життєвих потреб та збереження здоров’я;

- державний контроль та регулювання водоспоживання;

- безпеку та надійність водопостачання.

Загальна тенденція погіршення ситуації з питною водою спонукає людство приділяти дедалі більшу увагу водоочисним технологіям. Проте цей процес неможливо розглядати як панацею, оскільки збільшення забруднюючих речовин, ускладнення їх хімічних сполук призводить до подорожчання водоочисних технологій. До того ж малоймовірно, що якась країна самостійно погодиться на значні капіталовкладення в очищення річкової води на своїй території, якщо прибуток від цього матимуть і інші країни, розташовані нижче за течією.

У зв’язку з цим запобігання забруднення і відновлення забруднених водойм повинні мати пріоритет стосовно розвитку очисних споруд. Доцільним є також укладання комплексних договорів щодо фінансування цієї проблеми на міжнародному рівні (наприклад, у рамках Міжнародної гідрологічної програми ЮНЕСКО).

1.2.4. Забруднення навколишнього середовища відходами

У процесі розвитку цивілізації людство неминуче перетворює свою планету на велетенський смітник. Природа не має механізму утилізації та знищення відходів, вироблених людським суспільством, тому останні накопичуються в біосфері в геометричній прогресії. З надр Землі щорічно видобувається до 1000 млрд т різних порід, спалюється близько 1 млрд т умовного палива, викидається в атмосферу до 20 млрд т диоксиду вуглецю, до 300 млн т оксиду вуглецю, 50 млн т диоксиду азоту та інших шкідливих речовин. У біосферу потрапляє близько 50 % видобутих з надр металів, 30 % хімічної сировини. Невпинно зростає кількість побутових відходів. На рис. 1.8 наведено темпи зростання міських відходів на душу населення за три роки [ 4, 5, 11]. При низькому рівні технології переробки та уніфікації відходів існує значна загроза для біосфери великих і середніх міст. Щорічно до вже існуючої їхньої кількості додається близько 150 млрд т твердих, рідких і газоподібних відходів [1].

Рис. 1.8. Зростання міських відходів (кг на душу населення)

Від постійного зростання обсягу відходів, утилізація і складування яких перебувають на дуже низькому рівні, навіть у високорозвинутих країнах, відбувається їхнє накопичення на величезних територіях, що призводить до заміни природних ландшафтів на техногенні. Тільки в Україні площа, зайнята відходами (відвалами, териконами, шламонакопичувачами тощо), зросла на 160 тис. га. Таким чином, території, використання яких у народному господарстві могло б принести значні прибутки, втрачені, мабуть, назавжди. Кількість накопичених у сховищах відходів щороку зростає, і нині в Україні загальна маса відходів, сконцентрованих у поверхневих сховищах, перевищила 25 млрд т, тобто на кожного жителя України припадає понад 400 т відходів [11]. З них об’єм лише токсичних відходів (у сховищах організованого складування) перевищив 5 млрд т.

Динаміка накопичення токсичних відходів усіх класів небезпеки у сховищах організованого зберігання в Україні наведена на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Динаміка накопичення токсичних відходів (тис. т)

Ситуація, що склалася в Україні з накопиченням відходів, викликає тривогу, бо навіть, не зважаючи на спад виробництва, вона не поліпшується. Місця їх нагромадження часто не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Переважна кількість відходів (понад 80 %) потрапляє у поверхневі сховища, значна кількість - у неорганізовані