У результаті з’ясувалося, що харчові раціони промислових центрів України посилюють рівні токсичного навантаження людини екзогенними хімічними речовинами. Середній вміст у харчових раціонах миш’яку перевищує, а свинцю дорівнює розміру припустимого добового навантаження (ПДН), кадмію — 63% ПДН, ртуті — 38% і нітратів — 33%. Найвищий вміст миш’яку — у добовому раціоні киян, свинцю — жителів Шостки, мешканці Кривого Рогу більше за інших споживають кадмій та ртуть, Дніпропетровська і Черкас — нітратів, досить високий вміст ртуті в меню жителів Дніпродзержинська.

Загальний рівень надходження з добовим раціоном харчування свинцю, кадмію, ртуті, миш’яку та нітратів в обстежених промислових центрах України значно перевищує рівень їх надходження в непромислових регіонах. Тим часом саме комплексна дія нераціонального харчування та ксенобіотиків (нітрати, важкі метали, радіонукліди тощо), які містяться в харчових продуктах, завдає найбільшої шкоди здоров’ю людини. Воно зумовлює зростання неспецифічної захворюваності органів шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, ендокринної патології, гіповітамінозів, гіпомікроелементозів тощо. Тому сказати, що жителі промислових центрів харчуються безпечними продуктами, навіть такими, які пройшли всі необхідні тести, не можна. Як видно, необхідно переглянути припустимі норми вмісту важких металів хоча б в основних продуктах харчування з урахуванням фактичного вмісту забруднювачів у добових раціонах обстеженого контингенту населення України.

* * *

Як дотепно зауважив арабський вчений і поет Абу-ль-Фарадж, «їжа, яку організм не перетравлює, з’їдає того, хто її з’їв». Можливо, листівки з цим висловлюванням разом із правилами безпечного і розумного харчування слід видавати кожному споживачеві. Адже за нинішньої екологічної ситуації вміння правильно харчуватися стає ледь не основною умовою виживання в сучасному світі, який перетворився, по суті, на величезну техногенну зону.

Фармакологія:15.2. Препарати лужних і лужноземельних металів.

Основною дією препаратів лужних і лужноземельнх металів є осмотична та йонна дія. Осмотичну дію має будь-яка сіль. Значну кількість солей містять біологічні рідини організму. Застосування їх у великих кількостях є найменш небезпечним.
Фармакокінетика. Натрію хлорид (NaCl) при парентеральному введенні швидко абсорбується, утримується в крові нетривалий час, швидко надходить до інтерстиціального і позаклітинного простору. Через годину в крові залишається 50 % введеного розчину. Солі й рідина швидко виводяться нирками, потовими залозами і з фекаліями.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Натрію хлорид має слабку місцеву протимікробну дію, при внутрішньовенному введенні в ізотонічному розчині нормалізує водно-сольовий обмін, осмотичний тиск, йонний склад, а також об'єм крові, підвищує антитоксичні властивості організму. У зв'язку з швидким виведенням із судинного русла і малою здатністю коригувати гіпово-лемію натрію хлорид як плазмозамінний засіб застосовують рідко.
Гіпертонічний розчин (10 %) натрію хлориду застосовують місцево для видалення з рани ексудату. При цьому він діє також антибактеріально, порушуючи осмотичний тиск у мікробній клітині. Крім того, натрію хлорид сприяє утворенню грануляцій і загоєнню ран. Це відбувається внаслідок слабкої протизапальної і подразнювальної дії, що стимулює процеси регенерації, поліпшення трофіки в ушкодженій ділянці.
Внутрішньовенне введення ізотонічного розчину (0,9 %) натрію хлориду застосовують у випадках кишкових, легеневих, маткових кровотеч. При введенні у пряму кишку препарат подразнює рецептори її слизової оболонки, що зумовлює його проносну дію. Натрію хлорид є антидотом препаратів срібла.
Показання. Натрію хлорид в ізотонічному розчині застосовують для компенсації втрат рідини, корекції порушень водно-сольового балансу, для промивання ран, очей, а також як розчинник. Гіпертонічні розчини застосовують у випадках гнійних ран у вигляді примочок і компресів, вводять внутрішньовенно для припинення легеневих, шлункових, маткових кровотеч, при гіпонатріємії, спричиненій сечогінними засобами. Натрію хлорид у 2 — 5 % розчині використовують для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом. Усередину у великих дозах призначають хворим з хворобою Аддісона.
Протипоказання: циркуляторні порушення, які загрожують набряком мозку й легень, порушенням функції нирок.
Препарати натрію не сумісні з кортикостероїдами.
Побічна дія: порушення водно-сольового обміну, гомеостазу, посилення набряку мозку, легень.
Препарати калію (калію хлорид, аспаркам—панангін та ін.) призначають для внутрішнього та внутрішньовенного застосування.
Фармакокінетика. Калію хлорид швидко абсорбується у травному каналі, надходить до тканин. Транспорт калію всередину клітин активний, потребує енергії; цьому сприяють інсулін, магній, глюкоза, кислота аспарагінова, натрію оксибутират. Калій виводиться переважно нирками, частково з фекальними масами.
ФАРМАКОДИНАМІКА. Калій міститься всередині клітини, його вміст у позаклітинній рідині та плазмі крові незначний. Він підтримує поляризацію клітинних мембран, активує ферменти, які беруть участь у синтезі АТФ, глікогену, білків, у тому числі скоротливих, у взаємодії актину з міозином, а також у синтезі ацетилхоліну. Препарати калію мають велике значення для генерації і проведення імпульсів нервовими волокнами, для здійснення м'язового скорочення, підтримання автоматизму міокарда. Під впливом калію збуджується кора надниркових залоз і виділяється адреналін.
Показання. Препарати калію застосовують для профілактики й лікування гіпокаліємії та гіпокалігістії, що виникає внаслідок діареї, блювання, призначення серцевих глікозидів, глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів, міорелаксантів, проносних засобів, інсуліну. Препарати калію призначають при аритміях, ішемічній хворобі серця, внутрішньоклітинному ацидозі в поєднанні з позаклітинним алкалозом. Разом із анаболічними засобами їх застосовують при гіпотрофії, з інсуліном у поляризуючих сумішах. Калію хлорид та калію ацетат мають сечогінну дію, калію оротат — анаболічний вплив.
Протипоказання: гостра і хронічна недостатність нирок, гіперкаліємія.
Побічна дія: подразнення слизової оболонки травного каналу, біль, нудота, блювання — при застосуванні всередину (слід приймати після їди в розчині з киселем або фруктовими соками); м'язові фібриляції, зниження артеріального тиску, порушення серцевої провідності (аритмії), судоми, парестезії