§ по-четверте, у розв'язанні проблем екологічної безпеки важливе значення має врахування фактору часу, оскільки ці загрози набирають життєво важливого характеру на тривалу перспективу;

§ по-п'яте, екологічний аспект безпеки охоплює реально існуючи загрози, внаслідок чого рівень безпеки держави, регіону і світу загалом стає залежним від них. Чим краще людство усвідомлює комплекс взаємозв'язків між станом навколишнього середовища в різних куточках планети, тим серйозніше стає його ставлення до розуміння регіональних і навіть глобальних наслідків окремих змін у довкіллі. Розв'язання екологічних проблем глобального масштабу вимагає узгоджених дій урядових і неурядових організацій, співробітництва між державами й регіонами, вироблення довгострокової екологічної політики. Тому екологічна безпека дедалі більше стає інтегральною складовою безпеки глобальної.

Усвідомлення нових світових реалій відбиває міжнародний політичний процес. Захист навколишнього середовища є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших завдань. Безпека і стабільність - це власне, ті напрямки стратегії глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.

Перші кроки у справі міжнародного співробітництва з метою створення механізмів захисту від екологічних загроз вже зроблено. У рамках загальноєвропейського політичного процесу (у Заключному Акті НБСЄ, у документах наступних зустрічей на вищому рівні) виразно визначено позавійськові та позаблокові фактори безпеки. Прийнято положення, згідно якого нова система європейської безпеки повинна охоплювати політичні, військові, економічні, культурно-цивілізаційні та екологічні аспекти.

У червні 1992 року на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро було підписано Кліматичну рамкову конвенцію ООН. Відтоді 120 країн, в тому числі члени ЄС, вже ратифікували конвенцію, яка набрала чинності 21 березня 1994 року. Подальші кроки було зроблено і на І Конференції держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції (Берлін, 1995). Визначено напрямки розвитку положень цієї конвенції на майбутнє. А саме: про зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів "парникових" газів та уникнення небезпечного порушення кліматичної системи; про узгодження заходів, яких необхідно вжити, аби подолати загрозу порушення кліматичної системи планети. В рамках ООН спеціалізованою програмою з екологічних проблем є ЮНЕП. Її головна мета - координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони навколишнього середовища. Проте надії стосовно розв'язання усіх глобальних екологічних проблем навіть зусиллями спеціалізованої екологічної програми, досить ілюзорні.

В сучасному світі з його небаченою економічною, політичною та соціальною диференціацією, керівництво з єдиного центру досить проблематичне, які б шляхетні наміри за цим не стояли. Тому, на жаль, слід визнати: зусилля ООН недостатні для виконання поставлених завдань. Виконання будь-яких спеціалізованих програм неможливе без активної допомоги національних урядів. Обмеженість ресурсів окремої країни, або організації потребує дедалі тіснішої координації зусиль як на національному, так і міжнародному рівнях.

Реальна політика, покликана захистити світ від екологічних загроз, повинна передбачати такі складові:

- переговорний процес з питань охорони довкілля на різних рівнях: від двостороннього до глобального;
- розвиток міжнародного законодавства, створення дієвої правової бази захисту навколишнього середовища;
- запровадження у практику міжнародних договорів спеціальних екологічних протоколів (наприклад, кліматичних), з визначенням конкретних заходів і поставлених цілей, спрямованих на захист довкілля;
- розробка національних та міжнародних програм охорони природних ресурсів (особливо в екологічно нестабільних регіонах);
- розробка міжнародних екологічних стандартів з метою їх залучення в політику і практику функціонування ринків та економіки;
- створення механізмів фінансової підтримки національних і регіональних програм захисту навколишнього середовища;
- сприяння розвитку екологічних технологій.

Ефективне розв'язання проблем довкілля неможливе без єдиної політичної волі окремих держав. ООН - головному координаційному центру світового співтовариства - все ще не вистачає єдності, а її можливості рішуче впливати на розвиток подій обмежені. Тому важливою метою сучасного політичного процесу повинно стати подолання негативних явищ у міждержавних стосунках, розширення кооперації і колективних зусиль, спрямованих на розв'язання проблеми довкілля. Для цього потрібен прорив до нової, гуманнішої політичної свідомості, зміна пріоритетів, згідно яких конкуренція й суперництво між державами поступиться конструктивнішим взаєминам.

Література:

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: Теорія та практикум. Навч.посіб.- К.: Лібра, 2006.

2. Краснюк О. Проблеми виявлення професійного раку в Україні // Охорона праці.-2000.- № 2.

3. Захаров В. Державному реєстру зелене світло// Охорона праці.-2004.-№ 3.

4. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник. - К., 2002.

5. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Заради України від 27.02.97 р. № 123/97-ВР.