ВІД АНТРОПОЦЕНТРИЗМУ — ДО БІОЦЕНТРИЗМУ

У наш час відбуваються зміни в самому змісті та напрямі методології природничих наук, стрижнем якої завжди було питання про те, як пізнавати реальність. Важливим регулятором методології науки виступає ціннісний аспект, що концентрується навколо метапроблеми «Навіщо пізнавати?». Врахування цього, а також вивчення проблеми сутності життя, сучасної екологічної ситуації на нашій планеті дає змогу дійти висновку, що все подальше пізнання доцільно здійснювати під гаслом «Пізнання задля виживання на Землі».

Вирішуючи всі проблеми теоретичного пізнання та практики, маємо ставити запитання: «Що це дасть для збереження і примноження життя, для продовження його існування?». В разі негативної відповіді необхідно, щоб будь-яка дія негайно зупинялась і всі зусилля спрямовувались на пошуки можливих альтернатив. У цьому контексті стратегія і тактика поведінки людини в біосфері дедалі більшою мірою оцінюються з погляду їх етичності.

Етичність визначається соціальним досвідом, який нагромадило людство, тобто культурою. А вона, принаймні в Європі, завжди була антропоцентристською і визнавала моральні обов'язки лише перед людьми, протиставляючи себе світові природи. У її ставленні до живих організмів панував дух завоювання, підкорення, бездумного пристосування до нагальних потреб. Насильно підкорюючи природу, людина підрубувала своє власне коріння, позбавляла себе цілісності.

Сьогодні стало очевидним, що людству необхідні нові світоглядні орієнтири. Тому антропоцентризм уже розглядається як негативна форма світогляду, різновид дискримінаційних поглядів. Адже він орієнтує суспільство на максимальне споживання, при цьому людина сприймає природне середовище, рослини і тварин як свою комору, невичерпне джерело матеріальних благ. Розвиток технології, розкрадання природних багатств, забруднення довкілля — все це призвело до виснаження природних ресурсів і поставило людство перед глобальною екологічною кризою. Антропоцентризм неправомірно звеличує сутність людини, утверджує її вищість щодо інших природних систем того ж рівня організації життя.

Орієнтація на підкорення людиною природи має у своїй основі хибне розуміння сутності життя, рівнів його організації. Вважалося, що людина — більш організована природна система, ніж усі живі об'єкти навколо неї, і тому, згідно із законами ієрархічних систем, має природне право керувати системами, розміщеними нижче, тобто менш організованими. Проте сучасні уявлення про сутність життя переконливо доводять, що людина як природна істота, котра об'єднується у популяції і утворює в загальній масі вид Homo sapiens, входить разом з іншими видами живих організмів (яких, до речі, близько двох мільйонів) до системи вищого рівня організації — біосфери. Кожен вид займає тут свою екологічну нішу і виконує специфічну функцію. І саме це у сукупності забезпечує стабільність функціонування глобальної екосистеми. А вид Homo sapiens лише один з багатьох, і всі вони перебувають у зв'язку супідрядності відносно біосфери. Це окремі форми популяційно-видового рівня організації життя, яким притаманні основні атрибути життя — цілісність, системність, різноманітність.

Нині вчені світу дедалі більше схиляються до думки про те, що людина — це частина природи, яка розвивається одночасно з усім живим світом Землі — біосом. Тому лише стратегія на основі філософської концепції біоцентризму дасть змогу сформувати основи поведінки, адекватної вимогам сьогодення. Згідно з цією концепцією не один і не кілька видів, а все живе на Землі наділене правом на існування, і саме вся біота, а не лише вид Homo sapiens має стати центром уваги. З цього неминуче випливає, що людина повинна не намагатися підкоряти собі складові біосфери (тоді вона поводиться як хижак стосовно рівноцінних собі видів), а пізнавати її закони, формувати і коригувати стратегію своєї поведінки відповідно до них.

Концепція біоцентризму узгоджується із сучасним баченням природничо-наукової картини світу. Тобто природа розглядається тут як система взаємопов'язаних систем різного рівня складності, між якими існує субординаційний, ієрархічний зв'язок. Модель нової саморегулюючої, «творчої» картини світу охоплює і всі соціальні сфери життя, оскільки поняття «природа» включає всі взаємопов'язані матеріальні, енергетичні та інформаційні феномени, у тому числі суб'єктно-об'єктні відношення. У вузькому тлумаченні слова під природою розуміємо її творчо-організуючу силу, тобто динамічний аспект.

Сформувати етичне ставлення до всього живого можливо за умови, що людина керуватиметься новим екологічним, біосферним мисленням, перейде до рівноправного співробітництва з природою.

У біосфері як глобальній екосистемі людина повинна гармонійно співіснувати з природою на основі функціонування за її законами. Сформувати таку поведінку, враховувати ці закони у своїй щоденній діяльності ми можемо лише на основі глибокої переконаності у цілісності живої природи. Ще в 1924 р. засновник геліо- і космобіології, історик, соціолог, медик і поет О.Л. Чижевський писав, що життя на Землі, взятій у цілому з її атмо-, гідро- і літосферою, а також з усіма рослинами, тваринами, усім людством, що її заселяє, ми повинні розглядати як життя одного загального організму. Лише за такого підходу ми усвідомимо себе невід'ємною частиною біосфери, маленьким гвинтиком цього великого і могутнього механізму, який може працювати лише злагоджено, інакше ламається або сам гвинтик (це в кращому випадку), або, коли це стосується сукупної діяльності людства як виду організмів, може вийти з ладу весь механізм (глибока екологічна катастрофа). Адже якщо якась складова функціонує не за загальними законами системи, то в останній включаються механізми, спрямовані на усунення «неслухняної» частини. Наприклад, коли клітини людського організму за певних умов перестають нормально функціонувати і утворюється ракова пухлина, людина як система вищого порядку стосовно клітин спочатку намагається їх нейтралізувати за допомогою хірургічного втручання чи інших заходів. Якщо усунути небезпечний вплив ракової пухлини в