Наші прадіди і природа були єдиним цілим, вони не протиставляли себе їй і, навіть не знаючи її законів, жили згідно з ними. Вдумайтеся лише у слова індіанського вождя, який відповів білим прибульцям, котрі хотіли купити землі його племені: «Земля не належить людині, людина належить Землі». Це було в 1854 році! А як усе змінилося!

Тепер людина, ставши сильнішою завдяки своєму інтелектуальному розвиткові і оголосивши себе господарем природи, відійшла від власних природних основ. Тому вона повинна докласти максимум зусиль для раціонального пізнання законів природи і проектувати свою поведінку відповідно до них. Положення про те, що незнання законів не знімає відповідальності за їх порушення, вже чітко зафіксоване в юриспруденції народів світу, стосується, на жаль, лише дотримання законів суспільства, а більш загальні закони, які стосуються живої природи, залишаються поза увагою людей. Проте необхідно пам'ятати, що людина, як говорив П. Гольбах, «це витвір природи, вона існує у природі, підкоряється її законам і не може звільнитися від неї, не може — навіть подумки — вийти з природи». Людина є природною системою, а тому вона повинна жити за законами систем вищого порядку. А саме: популяції, виду, біосфери.

Цікаве трактування природи дає відомий філософ І.Т. Фролов. Природа — «це світ, яким людина не може розпоряджатися довільно. Природа є її власним "неорганічним тілом", і не окремого індивідуума, а всіх людей. Тому ставлення людини до природи суспільне за своєю суттю і є ставленням людини до людини». Отже, необхідно навчитися сприймати природу як живу істоту, яка реагує на будь-які наші вчинки.

Первісні племена визнавали Землю за живу істоту: вона народжує із своєї материнської утроби, п'є дощову воду, здригається під час землетрусів, засинає восени і прокидається з поверненням весни. Вони порівнювали безмежні простори суходолу з тілом, у міцних скелях та камінні вбачали її кістки, у водах — кров, у коренях рослин — судини, і, нарешті, в трав'янистих рослинах— волосся. У переказах, легендах про походження людини, що належать індоєвропейським народам, у тому числі і слов'янам, говориться, що тіло людини вийшло із землі і в неї воно повертається після смерті, що кістки утворюються з каменю, кров — з морської води, піт — з роси. Якщо пригадати, що основним методом пізнання живого є аналогія, то нічого дивного в такому тлумаченні Природи, в її порівнянні з живим організмом немає. Люди в міру свого розвитку, на доступному для них рівні сприйняття описували те, що ми нині визначаємо науковим поняттям «цілісність живої природи».

У ті часи мешканці нашої планети жили в гармонії з природою. Людина відчувала материнську силу землі. Дотик до неї допомагав краще думати, яскравіше відчувати, підсилював почуття єдності з довкіллям, бути вважалось на той час важливішим ніж мати. У народу майя, наприклад, ці погляди втілилися в моральному кодексі, що знайшов відображення в переказах та молитвах. Бажати чогось більшого за свою справедливу долю означало посягати на те, що належить іншим. Зважати на все живе — було першою заповіддю. Мисливець вбивав лише стільки здобичі, скільки справді було необхідно для життя. Цілячись в оленя, він вибачався перед ним і говорив: «Я мушу». Отже, ті народи, хоч ми і називаємо їх примітивними, керувалися у своєму житті природною мудрістю, втраченою в наші дні. Можливо, це трапилось у той момент, коли люди перестали сприймати дерева, річки, птахів як живих істот.

З часом людина навчилась підкорювати енергію атома та запускати космічні кораблі. Але відмінити закони природи вона не може. Скажімо, їй доводиться використовувати парашут для того, щоб компенсувати силу тяжіння при поверненні космічних кораблів на Землю. Людина може вирубати ліс чи перегородити річку, але їй не дано змінити закони, які керують життям на Землі. Хоче вона того чи ні, а день змінюється ніччю, весна — літом, літо — осінню, осінь — зимою. Закони природи тому й називаються «об'єктивними», що вони не залежать від свідомості людини. Історія вчить, що Homo sapiens не може постійно ігнорувати закони, які підтримують рівновагу серед численних форм життя в біогеоценозах і екосистемах. Тому основний принцип екології, сформульований ще в XVII ст. філософом Френсісом Беконом, звучить так: «Ми не можемо керувати природою інакше, ніж підкоряючись їй». У найзагальнішому вигляді основні закони, які людина повинна враховувати у своєму повсякденному житті, сформулював Б. Коммонер: 1. Усе пов'язане з усім. 2. Усе має кудись подітися. 3. Нічого не дається даремно.

Нам треба пізнати ще багато законів природи, щоб, живучи за ними, не дати розірватися тій тоненькій ниточці, яка поки ще пов'язує людство з джерелом його існування— Природою. Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє себе саму.

Високо розвинуте почуття відповідальності за те, щоб наше функціонування узгоджувалося із законами природи, — умова гармонійної коеволюції суспільства і природи. Потрібен цілісний системний підхід, побудований за принципом: від загального — до окремого, а не навпаки. У центрі уваги має бути функціонування цілого — біосфери, а не окремих її компонентів.

Цей аспект необхідно враховувати, розглядаючи проблеми клонування людей, штучного запліднення тощо. В даному разі людина намагається втручатись у функціонування системи вищого порядку: популяції, виду. Адже основним законом саме популяційно-видового рівня організації життя є розмноження. Ще в середині минулого століття І.І. Шмальгаузен, аналізуючи з