Від інших регіонів України Закарпатська область відрізняється цілим рядом особливостей. Перша - це мала площа (12.8 тис. км 2 ) при досить великій кількості населення – 1280.7 тис. чоловік. Щільність населення, таким чином, тут становить 100 чоловік на 1 км 2. Проте реальна щільність тут значно вище – адже половина території області припадає на гори (і це – друга її особливість). Третьою особливістю є структура населення : 61 % (або 785.8 тис. чоловік) тут проживає у сільській місцевості, тоді як в Україні цей показник дорівнює 32.1 % Четвертою особливістю Закарпаття є його прикордонний характер – область межує з Угорщиною, Словаччиною, Румунією і Польщею. Враховуючи наведені фактори, стає зрозумілим, чому розв’язання надзвичайно гострої для всієї України проблеми твердих побутових відходів для Закарпаття є більш, ніж актуальним.
Щороку в області утворюється, з офіційними даними, біля 600 тис.м3 побутових відходів (в 2000 – 163 тис. тонн, або біля 650 тис. м3). Побутові відходи розміщуються на 166 зареєстрованих звалищах загальною площею 110 га [2], з яких більше половини заповнені вже на 75 %. В ряді міст області сміттєзвалища давно переповнені. В обласному центрі - м. Ужгород протягом останніх двох років було закрите після заповнення одне сміттєзвалище (Мінайське), інше (Барвинківське) практично переповнене, відкриття другого його котловану через недостатнє фінансування затримується. Водночас біля всіх міст та селищ Закарпаття протягом останніх років з’явилось безліч локальних стихійних сміттєзвалищ. Проблему посилює наявність великих сіл, де мешкає 3, 5 і більше тисяч чоловік (так, в області є 24 села з чисельністю населення понад 3 тисячі чоловік, 11 – з понад 4 тисячами, 7 – з понад 5, 3 – з понад 6, і 3 – з понад 7 тисячами) [1]. В таких селах утворюється значна кількість побутових відходів, яка практично не враховується статистикою. Через практичний розвал організованої сис-
теми збирання сміття в селах та селищах єдиним шляхом позбавлення від ТПВ стає їх незаконне поховання на околицях сіл, в ярах, лісових галявинах, тощо. Тому реальну цифру утворення ТПВ в області можна вважати не меншою за 1млн. м3.
Як і в інших регіонах країни, нерозв’язання проблеми ТПВ в області призводить до екологічних негараздів - забруднюються водоносні горизонти, мають місце самозаймання та підпали звалищ. Загострюється санітарно – гігієнічна ситуація, особливо в літній період. Та водночас, в Закарпатті, як регіоні з рядом суттєвих відмінностей, проблема побутових відходів має свою специфіку. Так, виходячи з вищевказаних проблем високої щільності населення, переваги сільських населених пунктів над містами, та головне – гірського характеру області побудова нових сміттєзвалищ стає практично неможливою. Між містами та селами практично не існує вільних земельних площ, тому влаштування нових звалищ доведеться проводити на землях сільських громад, що викликає значну невдоволеність з боку населення.
Другим суттєвим моментом є прикордонний характер краю. Область служить своєрідним коридором України в Європу. І коридор цей має неприпустимо неестетичний вигляд. Для Закарпаття, де в основі всіх програм і концепцій соціально – економічного розвитку на першому місті ставиться розвиток туристично – рекреаційної бази, в тому числі з орієнтацію на західних споживачів, тотальне засмічення населених пунктів та наявність сміттєзвалищ за їх околицями просто неприпустиме. На жаль, цей момент практично не враховується при розробці численних стратегій розвитку туристично – курортної бази краю.
На сьогодні в області не функціонує ані ефективна система моніторингу за відходами, ані тим більш – система управління відходами. Незважаючи на розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації № 576 від 05.01.1999 "Про ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ, впорядкування і належну охорону скотомогильників, виділення полігонів для видалення та належного зберігання небезпечних відходів", якою всім райдержадміністраціям області було наказано провести паспортизацію всіх наявних сміттєзвалищ, реальної картини про стан справи з ТПВ не існує. Розпорядження виконано не більш як на половину. Тим більш відсутня хоч – якась чітка концепція управління побутовими відходами, яка врахувала б основні моменти поводження з ними – збирання, сортування, повторне використання та знешкодження. Ані в відповідних державних органах (управління екобезпеки, житлово-комунального господарства), ані в неурядових організаціях таких концепцій не розробляється.
Щоправда, ще в 1992 році Ужгородською міськрадою був замовлений проект (виконавець - інститут "Діпромістпроект", м. Ужгород) типового сміттєспалювального заводу для м. Ужгород, потужністю 40.000тонн сміття на рік, з обладнанням ЧКД Дукла, Чехія. Передбачалась утилізація тепла від спалювання сміття – на отримання пару чи електроенергії [3]. Проте через високу вартість об’єкту (до $ 10 млн.) про реалізацію проекту не було й мови. В ряді інших міськадміністрацій (мм.Хуст, Берегово та інших) існують проекти побудови малих сміттєспалювальних установок, що мають покращити ситуацію з побутовими відходами. Існує твердження, що такі проекти не тільки розв’яжуть проблему, а й забезпечать область додатковою енергією.
Слід відразу відмовитись від подібних пропозицій, адже аналіз діяльності сміттєспалювальних заводів свідчить про їхню енергоємність (витрати природного газу на спалювання сміття перевищують навіть максимальні можливості утилізації енергії від його згоряння), екологічну небезпеку (насамперед, через забруднення діоксинами), невідповідність принципам ресурсозбереження (адже згорає насамперед цінна сировина – папір, полімери, деревина та текстиль), неможливість повного розв’язання проблеми (маса шлаку та золи після спалювання становить до третини початкової маси відходів, причому ступінь їх небезпеки порівняно із звичайними ТПВ значно підвищується) [6].
Альтернативою як збільшенню кількості та площ