1) Побудова системи максимального використання цінної сировини. В Закарпатті існують потужності для переробки наступних її видів : –

паперу та картону - Рахівська картонна фабрика. В минулому один з потужніших виробників паперової продукції (насамперед, картонної тари – так, на його долю припадало 80 % виготовлюваних в СРСР ящиків для вершкового масла), підприємство сьогодні працює лише час від часу через незавантаженість макулатурою. На фабриці є потужності для виробництва гофротари, можливий випуск покрівельних матеріалів (типу руберойду) з т.зв. проблемної тари (що містить полімерні покриття, зв’язувальні матеріали тощо). Існують також можливості отримання високоякісної паперової продукції з використанням місцевого каоліну в якості підбілювача; –

склобою, сортованого за кольором (замість системи залогової тари, яка в області практично не діє; натомість численні підприємці встановили монополію на прийом тари і приймають пляшки за ціною від 2 до 10 копійок, що не відображає реальної їх вартості) – Свалявський завод склотари. Завод був зорієнтований на виробництво пляшок 0.5 л для розливу мінеральної води. З масштабним переходом на розлив мінвод в ПЕТ - пляшки попит на продукцію значно впав, тому необхідна переорієнтація на сучасні потреби споживачів – насамперед, на виробництво різнокаліберної тари для домашнього консервування, на яку є високий сезонний попит; –

ПЕТ – пляшок та інших полімерів - потужності Виноградівського заводу сантехнічних пластмасових виробів;

2) Виробництво біогазу з харчових та інших органічних відходів. Існують технології, за якими можна переробляти подрібнені харчові відходи (а це 20 – 30 % маси ТПВ в області) в суміші з послідом тварин та комунальними стоками в біогаз, придатний для спалення або скраплення. Така операція робить сміттєву масу безпечною щодо виникнення хвороб, суттєво зменшує її, може служити певним джерелом енергопостачання (за підрахунками, таким чином можна отримати до 25 % необхідного області газу) [5].

3) Правильне поховання відходів, непридатних до використання. Головною проблемою побутових відходів є їхній великий обсяг при малій вазі ( 200 – 250 кг / м3). Тому для зменшення площі полігонів необхідне подрібнення та пресування рештки відходів ( скороченої на 30 – 40 відсотків попередніми заходами ) для підвищення їх щільності. Тільки після того "збагачені" відходи можна ховати на спеціально обладнаних полігонах, із відповідною системою дренажу, компостуванням, іншими запобіжними заходами. Після закінчення терміну його дії необхідна рекультивація землі з насадженням довгорічних рослин. Пошук місць для таких полігонів має проводитись поруч з існуючими, з перспективою перезаховання сміття, що накопичувалось практично без всякої попередньої обробки останнім часом. Практика свідчить, що облаштування полігонів такого типу, з використанням всіх перерахованих заходів, коштує набагато дешевше за побудову сміттєспалювальних заводів - біля 2 млн. дол. США за полігон при його щорічній потужності в 150 тисяч тонн сміття та відбором до 40 % придатних для вторинного використання фракцій[3].

Для області, яка прагне побудувати свою економіку насамперед на використанні туристичного та рекреаційного потенціалів, розв’язання проблеми побутових відходів має стати пріоритетним завданням. В іншому випадку залучення іноземних інвестицій в галузь буде дуже проблематичним. З другого боку, відомо, що іноземні інвестори готові вкладати кошти в український ринок поводження з відходами, і завданням властей та бізнесових кіл має стати сприяння їхньому залученню.

Література

1. Закарпаття – 1999. Статистичний довідник. Ужгород, 2000.

2. Інвентаризація місць видалення відходів на території Закарпатської області -Закарпатське обласне управління екології та природних ресурсів, Ужгород, 2001.

3. Предварительное Технико – Экономическое предложение на строительство мусороперерабатывающей станции (мощностью 250 – 300 тысяч тонн в год) – НПО «Экологические технологии и нормативы», Киев.

4. ТЕО "Центр по знешкодженню твердих побутових відходів в м.Ужгород. Загальна пояснювальна записка", "Діпромістпроект", Ужгород, 1998.

5. Щербина О. Енергія для всіх. Ужгород, 2000, с. 46 – 62.

6. Юфит С.С. Мусоросжигательные заводы – помойка на небе. Промышленные полигоны – конец мусорному кризису. Диоксины в грудном молоке. Лекции. – Нижний Новгород, АВЭ – инфо, 1999, стр.38 – 39, 65 – 66.

Станом на 01.01.2003 року в області обліковано 179,52 тис. тонн промислових і побутових відходів та 26688 шт. відпрацьованих люмінесцентних і ртутних ламп. Видано лімітів та дозволів на утворення та розміщення відходів 1210 підприємствам і установам області в обсязі 888,103 тис. тонн та 48233 шт. люмі-несцентних і ртутних ламп і ліхтарів (табл. ). Всі відходи класифіковано по класам небезпеки. Відходи І-го класу небезпеки (накопичено 94,803 т) – це не-відомі, непридатні або заборонені до використання хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР), відходи гальванічного виробництва, відходи з вмістом сурми, відходи фо-рмальдегіду, які через відсутність технологій переробки або утилізації під конт-ролем держуправління зберігаються на території власників відходів. Відпрацьо-вані люмінесцентні, ртутні лампи і ліхтарі, що містять ртуть систематично збира-ються та вивозяться на Микитівський ртутний комбінат Донецької області для на-ступної утилізації. Збір та вивіз на утилізацію даного виду відходів на території області проводить виробничо-технічне підприємство "Екоцентр", м. Львів, яке має всі необхідні дозволи та технічне обладнання на проведення робіт з небезпеч-ними речовинами. Протягом 2002 року на утилізацію з області відправлено 21545 шт. відпрацьованих люмінесцентних ламп. Дане питання знаходиться на постій-ному контролі держуправління. Відходи ІІ-го класу небезпеки