Хто відповідає за утворення і ліквідацію смітників? Як боротися з навалою відходів? І чи реально сортувати сміття, як це роблять в усьому цивілізованому світі?

Саме про це нинішня наша розмова, зокрема з начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрієм Погорєловим.
Нещодавно Україну облетіла чергова скандальна справа: на Закарпатті незаконно утворили сміттєзвалище на території 27 гектарів, за три роки звезли до нього понад 10 тисяч тонн сміття. І це в гірському Закарпатті, де кожен клаптик землі на вагу золота, де найменше забруднення води чи грунту, чи повітря загрожує міжнародним екологічним скандалом! І це в області, яка має всі перспективи стати туристично-рекреаційною Меккою України через унікальне географічне розташування та цілющі природні ресурси. Та, в принципі, нічого дивного в цьому факті й немає: нині, за даними експертів, в Україні 150 тисяч гектарів земельної площі зайняті сміттєзвалищами, на яких зберігається 35 мільярдів тон твердих відходів. Притому, що сміття в Україні вже нікуди дівати, щороку його більшає на 1 млрд. тонн. Таким чином рік у рік зростає шкідливе навантаження на довкілля і здоров’я людини.
Побутові відходи вивозять на смітники, що існують в кожнім місті або селі. Спеціалісти стверджують, практично усі вони на 80 % не відповідають вимогам екологічної безпеки. Щороку в країні створюється 12 тисяч несанкціонованих сміттєсховищ, оскільки полігонів для сміття просто не вистачає (нині у нас є понад 700 сховищ твердих побутових відходів, а ще 500 потрібно збудувати). До того ж, значна кількість існуючих полігонів уже вичерпали свій ресурс, а самі сміттєзвалища стали фактором антропогенного навантаження на довкілля.
"І все це поряд з тим, що в цивілізованих країнах на смітті заробляють, ним обігрівають, переробляють на вторинну сировину, — коментує начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов. — І це при тому, що вже підраховано: лише на першому етапі роботи з утилізації відходів, у промисловий обіг України можна залучити десятки тисяч тонн вторинних ресурсів і збільшити випуск продукції на мільйони гривень, значно скоротивши при цьому енерговитрати…".
Чи не правда, звучить – як утопія? Особливо, коли поглянеш навколо. Чи доживуть бодай наші внуки до того, аби сміття не валялося на кожному вільному сантиметрі землі, аби його вчасно й стабільно вивозили, аби з нього навіть отримувати якусь користь? Хто вмсе це має зробити? Як?

"За мусор ответишь!"

Вочевидь, на найпершому етапі розмови про сміття потрібно сказати про найголовніше: хто винен у тім, що Україна перетворюється на суцільний полігон для сміття, в тім, що закарпатські річки не раз забруднюють територію сусідніх держав твердими побутовими відходами, в тім, що нерідко ми дишемо повітрям, яке насичене продуктами згорання твердих побутових відходів, у тім, що наші діти не знатимуть смаку чистої води, бо вона навіть на найнижчих горизонтах отруєна перегнилим сміттям?
Так, у першу чергу ми самі – не вміємо, не хочемо чи не можемо – будь-яку "відмазку" можна придумати для того, аби не збирати, не сортувати і не викидати сміття бодай туди, куди годиться. Засмічені береги річок та узбіччя вулиць – це наша робота, і наша низька самосвідомість за вчинене. Це – тема окремої розмови. Сьогодні ж поговоримо про те, якою мірою влада несе відповідальність за сміття і чи реально в цьому контексті щось вдіяти?
Спочатку невеличка передмова. Якось один знайомий лікар, в якого я лікувалася й була просто шокована прекрасними умовами у відділенні, ремонтом, наявністю телевізорів і просто нормальним ставленням молодшого медперсоналу, мені на моє здивування відповів: "Розумієш, кожен керівник у своїй парафії, чи головний лікар у відділенні — цар: від нього залежить і добробут людей, і умови їхнього перебування, і ввічливість персоналу — як налагодить роботу, так воно й буде". У справедливості цього вислову я переконуюся щодня і практично на кожному кроці, і в тому числі у ситуації зі сміттям. Приміром, на моїй історичній батьківщині — невеличкому Приборжавському, що на Іршшавщині, сміття збирають цивілізовано: віднедавна щосуботи у визначений час їздить вулицями вантажівка, яка збирає сміття від людей і вивозить на звалище. Просто і всім зручно, і не треба вигадувати велосипед. Тобто, молодець таки сільський голова, який організував таку роботу. А вже на моїй теперішній батьківщині – у Минаї під Ужгородом, хоч "вішайся" з тим сміттям: доводиться пакувати його у мішки, вивозити в місто й викидати на смітники, нерідко бруднити і авто, і руки… Але я воліла б платити ту ж саму ціну, що і в місті, аби лише до мене під хату раз на тиждень приїхала вантажівка і забрала сміття!
Цей приклад на власному досвіді до того, що за чистоту певного населеного пункту, за відсутність смітників на узбіччях доріг, річок тощо відповідальна таки місцева влада. Якщо хоче – може забезпечити і прибирання, і вивіз, і чистоту та порядок, і люди це оцінять і оплатять. Якщо ж не хоче чи не може…
До речі, "не може чи не хоче" — це питання спірне, біда в тім, що більшість чиновників, на превеликий жаль, навіть уявлення не має, що з тими відходами взагалі робити? Поцікавитися в когось чи запитати – проблема….
А за законом, органи місцевого самоврядування несуть повну відповідальність