Контрольна робота - Особливості проблеми ТПВ в Закарпатській області та можливі шляхи їх розв’язання
17

за розміщення та складування сміття на підконтрольній території. Пояснює Андрій Погорєлов: "Для цього місцева влада повинна отримати рішення сільської, міської, обласної чи Верховної ради (як у випадку зі смітником у Барвінку під Ужгородом) на розміщення сміттєзвалищ чи полігону, вивіз відходів. Причому така практика існує з Радянських часів. Отримавши рішення, подаються необхідні документи до Держупрвління охорони навколишнього природного середовища, яке й видає ліміти й дозвільні документи на розміщення сміттєзвалищ. Тобто, відбувається принаймні контроль за їх розміщенням, складуванням сміття, умовами його зберігання чи наступної утилізації. Щоправда, як правило, сільради не звертаються до управління за отриманням лімітів і дозволів на створення смітників, бо не знають, що існує така процедура. І так само не знають, що кожне велике сміттєзвалищ мусить мати паспорт, проект, обсяги вивезення сміття, термін експлуатації, навіть адреси, телефони відповідальних осіб мають бути. І всі ці дані мають щороку поновлятися в екологів. Усе це необхідно для попередження такої екологічної біди, як, приміром, нещодавно у Барвінку, коли три дні поспіль горіло сміття, задихалися люди, забруднювалася атмосфера…"
До речі, контроль за місцями видалення відходів, за веденням реєстрів паспортів місць видалення сміття закріплений за райдержадміністраціями. Це так, на замітку, аби знали, з кого питати…

Сміття можна утилізувати

Сміття можна утилізувати й переробити, і високотехнічні країни вже давно на цьому заробляють, приватні структури в них будують непоганий бізнес. У США та Євросоюзі сміття позбуваються шляхом вторинної переробки 95—97 % відходів. Лише 2 відсотки йде на утилізацію — надходить на екологічно безпечні полігони із поховання відходів або сміттєспалювальні заводи. На Заході давно зрозуміли, що правильна утилізація сміття може приносити чималу користь: зберігати первинні ресурсні джерела, заощаджувати енергію за рахунок переробки вторинної сировини й поліпшувати стан довкілля. А у нас? "А у нас, приміром, з ПЕТ-пляшкаи не можуть дати раду, хоча прикладів, як це можна робити, у світі чимало: японці з пластикових пляшок роблять меблі, офісне устаткування і навіть одяг, — розповідає начальник управління охорони навколишнього природного середовища. — Європейські спеціалісти підрахували, що алюміній, отриманий з використаних пивних банок, коштує в 20 разів дешевше, ніж такий же з бокситів. Переробка 400 тисяч тонн макулатури дає можливість щорічно зберігати 100 тисяч гектарів лісу. До речі, колись кожен школяр знав, що 1 тонна макулатури зберігає 17 дерев".
Сьогодні ж в Україні побутові відходи лише частково збирають, утилізують чи переробляють. Загалом усі відходи розподіляють на 4 класи небезпеки, за несанкціоноване розміщення найвищих з них передбачені значні штрафні санкції (за забруднення довкілля). А загалом, в Україні заборонено вивозити на сміттєзвалища ті відходи, для яких існують технології утилізації чи переробки. Мова в першу чергу про відпрацьовані люмінесцентні лампи. Їх збирають як небезпечні відходи спеціальні підприємства (згідно з ліцензією Мін природи), а відтак вивозять на переробку на Микитівський ртутний комбінат у Донецьку область.
"На жаль, людей змусити збирати такі лампи нереально – можна лише закликати їх прислухатися до совісті, — коментує Андрій Погорєлов. — А ось підприємства можуть це робити, тому що за кожну списану лампу вони відповідають. Схема така: підприємства закуповують такі лампи, відпрацьовані — списують (це легко перевіряють податківці по бухобліку). Підприємство повинне здати відпрацьовані лампи тій фірмі, яка їх збирає, й оплатити це, у інакшому разі, згідно з постановою Кабміну № 303, повинне сплатити штраф за кожну лампу як за перший клас небезпеки (штраф великий). Такі видатки є обов’язковими платежами за забруднення, вони додатково контролюються податковою інспекцією". Накладні про куплені й списані лампи, а також довідки фірми. яка їх збирає і вивозить на утилізацію на Донеччину, підприємства наприкінці року мусять принести й здати до управління охорони навколишнього природного середовища. Зайвий контроль не зашкодить…
Власне у Закарпатті утилізують лише тирсу — шляхом спалюванні чи брикетування. Тирсу навіть заборонено вивозити на смітники, цими відходами вони швидко заповнюються. В області вже сьогодні працює з десяток фірм, які займаються брикетуванням: тирсові брикети зручні й економні. Є фірми в Закарпатті, які спалюють тирсу для використання теплової енергії (приміром, сушіння деревини).
До речі, підприємства, установи та організації так само збирають і відходи нижчих класів небезпеки – свинцеві акумулятори, гуму, ганчір’я, пластмасові вироби. В Україні існують технології і для переробки шин та відпрацьованих масел. Слід сказати, що юридичні особи все це збирають і займається вивезенням на утилізацію, бо їм дорожче платити кошти за зберігання, ніж вивезти. Але як людей змусити бодай сортувати те сміття – питання складне…

Панацея – сортування сміття?

А поміж тим радянська людина була привчена до сортування сміття. Достатньо запитати в старшого покоління, якому зараз в межах 50-ти, вони підтвердять: раніше господині збирали в окремі мішечки харчові відходи, окремо зв’язували шнурком картон, папір, бо за нього можна було виміняти книги. А плашки здавали, обмінювали на солодку водичку типу "Дюшес" чи "Тархун", пиво та мінеральну воду, економія була суттєвою.
Ось лише зараз скляна тара майже всюди замінюється на ПЕТ-пляшки. Від останніх лише біда: порожні й з кришечками вони займають дуже багато місця в загальній масі відходів. Не пресуються, не перегнивають, та ще й недоцільно їх у нас економічно переробляти: занадто великі витрати потрібні для того, аби винаймати сортувальників, складівників для придбання таких

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6