відсутності лімітуючих факторів. Якщо експоненціальний ріст відобразити на графіку, то крива, що його описує, буде швидко збільшувати свою кривизну і спрямовуватись у нескінченність. Логістичний (або S–подібний) тип росту популяції відбувається при наявності чинників, які стримують надмірне зростання популяції. При графічному зображені даного типу росту, крива спочатку буде різко зростати, але при досягненні певного ступеня крутості, буде повертатись паралельно горизонтальній осі і певний проміжок часу знаходитись на даному рівні. Останнє свідчить про те, що під впливом лімітуючих факторів оточуючого середовища, відбувається сповільнення росту особин у популяції внаслідок збільшення смертності (або зменшення народжуваності, або з обох причин одночасно).
Для популяцій характерні сезоні та багаторічні коливання чисельності, які називаються динамікою популяцій. Сезонні коливання є періодичними. Вони обумовлені щорічною закономірною зміною чисельності за сезонами. Багаторічні коливання бувають як періодичні, так і неперіодичні. Причини їх існування остаточно ще не виявлені. Більшість дослідників схиляється до думки, що вони залежать від спільної дії як зовнішніх (абіотичних, біотичних та антропогенних) факторів, так і від стану популяції. Крім того, існує погляд, що регуляція чисельності відбувається не на популяційному, а на екосистемному рівні і пов’язана з характером кругообігу біогенних елементів.
Синекологія (екологія угруповань) вивчає багатовидові угруповання організмів, що населяють екосистеми, та їх взаємодію як між собою, так і з абіотичним середовищем. Екосистема складається з біоценозу і біотопу. Біоценоз (від гр. bios – життя, koinos – загальний) – це організована група популяцій рослин (фітоценоз), тварин (зооценоз) та мікрорганізмів (мікробоценоз), що живуть спільно в одних і тих же умовах середовища. Біотоп — це ділянка поверхні Землі з більш–менш однотипними умовами існування, яку займає біоценоз.
Кожний біоценоз характеризується певною біомасою, продукцією, а також впорядкованою структурою. Розрізняють просторову структуру біоценозу, яка проявляється в закономірному розташуванні різних видів один відносно одного у просторі (наприклад ярусність лісу); видову структуру біоценозу, яка визначається видовим складом його населення і співвідношенням чисельності (біомаси) всіх складових його популяцій і трофічну (харчову структуру, основу яких складає трофічна сітка). Крім цього, важливою характеристикою біоценозу є форма росту та структура рослинного угрупування.
Необхідно відзначити, що трофічні ланцюги (ланцюги живлення) забезпечують властивий для кожної екосистеми біологічний кругообіг речовин та енергії. В основі цього лежать механізми перенесення енергії та речовин від її джерела (рослин) через ряд органiзмiв, шляхом поїдання одних організмів іншими.
Ланцюг живлення складають організми трьох трофічних груп: продуценти, консументи та редуценти. Продуценти, до яких відносяться рослини і деякі мікроорганізми, у процесі фотосинтезу або хемосинтезу (засвоюють вуглекислоту за рахунок окислення неорганічних сполук) перетворюють енергію сонячного випромінювання на енергію, що знаходиться у хімічних зв’язках органічних сполук (вуглеводів, жирів та білків). Консументи, до них належать усі тварини, гриби та рослини–паразити, у процесі життєдіяльності споживають органічні речовини, які були утворені продуцентами. До складу редуцентів входять бактерії, гриби і деякі безхребетні тварини. Вони живляться трупами, екскрементами та рослинним опадом, розкладають їх та сприяють поступовому переходу органічних сполук у неорганічні.
При кожному, черговому перенесенні, бiльша частина (80-90%) потенцiальної енергiї втрачається, переходячи в тепло, витрачаючись на дихання та з детритом (неживими органічними речовинами). Це обмежує число етапiв, або “ланок” ланцюгiв — до 4–5.
Однією із характерних особливостей біоценозу є те, що він перебуває у стані постійних змін, які проявляються у зміні його видового складу під впливом змін умов існування. Послідовну зміну одних угруповань організмів на інші, внаслідок чого формуються біоценози, існуванню яких найбільше відповідають умови середовища, називають сукцесією. Необхідно відзначити, що сукцесії відбуваються не лише внаслідок природних змін фізико–географічних умов, але й під впливом зміни тих чи інших факторів середовища антропогенною діяльністю: меліорацією, розорюванням степу, вирубкою чи випалюванням лісу тощо.
Послідовний ряд угруповань, які поступово і закономірно змінюють одне одного в сукцесії, називають сукцесійною серією.
Сукцесії зі зміною рослинності можуть бути первинними і вторинними. Первинні сукцесії починаються на безживних місцях — скелях, обривах, наносах річок, сипучих пісках тощо. При заселенні таких ділянок живі організми необоротно міняють своє місцеперебування і змінюють один одного. У процесі цього відбувається накопичення відмерлих решток, поступово формується ґрунтовий профіль, змінюється гідрологічний режим ділянки, її мікроклімат. Кінцевим етапом еволюції є утворення стабільного або клімаксового біоценозу, який перебуває у динамічній рівновазі з середовищем. Вторинні сукцесії являють собою відтворювальні зміни. Вони починаються у тому випадку, коли в угрупованнях, що вже склалися, порушені існуючі взаємозв’язки організмів, наприклад вилучена рослинність одного або кількох ярусів (внаслідок вирубування, пожеж, оранки). При цьому, у результаті ряду сукцесійних серій знову відновляється попередній біоценоз, який найбільше відповідає існуючим природним умовам.
Усі описані вище процеси не можуть відбуватися лише на рівні живої речовини (біоценозів). Існування сукцесій, речовино–енергетичного обміну тощо можливе лише при взаємодії біоценозу та біотопу, які у сукупності утворюють екологічну систему — біогеоценоз. Даний термін був введений у 1949 р. В.Н. Сукачовим. За даним дослідником, «біогеоценоз — це сукупність на певному проміжку земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, гідрологічних умов рослинності, тваринного світу, світу мікроорганізмів і ґрунту)». У науковій літературі існує введений А. Тенслі у 1935 р. термін «екосистема», який близький за своєю суттю та функцiональним значенням до терміну «біогеоценоз». Проте між ними є деяка відмінність. «Бiогеоценоз» — поняття територіальне і вживається для означення ділянок суші, зайнятих певними одиницями рослинного покриву — фітоценозами. Термін “екосистема” більш придатний для позначення систем, що забезпечують кругообіг речовин