На третьому етапі визначаються вхідні та вихідні потреби, необхідна інформація, а також обмеження. Збір інформації вимагає витрат та часу. Gregersen та інші (1995) зазначають, що на цей процес варто витратити час та зусилля для того щоб отримати оцінку, яка буде використана для прийняття найбільш оптимального рішення. Щодо точності інформації Chambers (1981) вважає, що завжди існує оптимальне невизначеність всіх факторів. Таким чином числа не є обов’язково найкращою відповіддю. Наприклад, знання людини про фізіологічну та біологічну поведінку чи продуктивність лісів є обмеженими.

Четвертий етап пов’язаний з вибором та застосуванням методів та технік, які відповідають проблемі дослідження. Вибір на користь відповідної техніки оцінки для даного л/г проекту вимагає певних висновків і покращується з набуттям певного досвіду. Оцінка лісових ресурсів не схожа на оцінку проектів капітального будівництва, в яких точно наперед зазначені необхідні заходи. Застосування найбільш придатних технік залежатиме від змісту. Найбільший наголос ставиться на оцінці загальної економічної вартості, її визначення не методом оцінки. Фактично, вона є сукупністю вартостей використання та вартістю не використання. Існують погляди, що не всі товари та послуги можна виразити в грошових одиницях.

На п’ятому етапі визначається невизначеність, існування якої всі визнають, але часто нехтують при здійсненні аналізу. Непевність є невід'ємною частиною л/г. Вона стосується багатьох факторів, наприклад періоду виробництва, протягом якого цілі та завдання виробника змінюються разом із бажанням та потребами споживача. Інші фактори, які впливають на оцінку непевності, включають економічну інформацію, витрати, продуктивність, ринкову структуру та ціни, технологічні зміни та динаміку лісових екосистем. Зміна партії влади може призвести до зміни цілей та системи цінностей уряду, а отже і соціальних програм та пріоритетів, що зачепить і л/г (Lundgren, 1976) [20].

3.4 Основні поняття та принципи оцінки природних ресурсів

Предметом оцінки вартості природних ресурсів є масив об’єктів природних ресурсів, для яких на даний час або на майбутнє існують економічні технології їх використання, які дозволяють виключити можливість безповоротної їх втрати і безповоротні негативні екологічні наслідки , а також природні ресурси, які задіяні в господарський кругообіг і є об’єктами державної та приватної власності.

Вартість природних ресурсів, як об’єкта власності являє собою грошовий вираз ефекту (ренти), який отриманий від використання відповідних видів природних ресурсів та їх територіальних поєднань, а також затрат на їх відновлення, покращення та збереження.

Природні ресурси в економіко-правовому аспекті можуть бути віднесені до матеріальних активів, які належать тій або іншій особі (фізичній або юридичній) на правах власності або в силу іншого майнового права (оренда, довічна спадщина,постійне користування) та яке складається з нерухомого та рухомого майна [3]. В контексті визначення природних ресурсів, як “нерухоме майно” це “…земельні ділянки, ділянки надр, виділені водні об’єкти та все, що пов’язано з землею, тобто об’єкти, при переміщенні яких не можливо без завдання великої шкоди їх призначенню, в тому числі ліси, багаторічні насадження, будівлі, споруди”. Пасивні виробничі фонди (будівлі та споруди) природоексплуатаційних підприємств іммобільні, а значить, вони розглядаються як такі, що “зрослися” з природними ресурсами в єдиній структурі об’єкта нерухомості (гідромеліоративні споруди, шахти і т.д.).

“Природні” матеріальні активи, які відносяться до “рухомого майна”, являють собою матеріальні об’єкти, які не пов’язані з нерухомістю та які можуть бути переміщенні без завдання шкоди майну (піднята з свердловини вугілля, зібраний врожай сільськогосподарських культур, заготовлений ліс, вода забрана з водяного джерела тощо).

Метою оцінки вартості природних ресурсів, як об'єкта нерухомості – забезпечення реалізації наступних завдань:

Окрім перерахованих найбільш типічних випадків оцінки природних ресурсів як об’єкта нерухомості необхідно також вказати наступне: оцінка природних ресурсів здійснюється при приватизації, внесенні їх в статутний фонд, при розрахунок стартової ціни у випадку виставлення їх на торги, при аудиті та в інших випадках.

3.4.1 Види вартостей природних ресурсів

При оцінці вартостей природних ресурсів використовуються наступні категорії вартості (Міжнародний Комітет по Стандартах Оцінки майна).

Ринкова вартість - це розрахункова величина, яка рівна грошовій сумі, за яку пропонується перехід майна з рук в руки на дату оцінки в результаті комерційного договору між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу. При якому необхідно щоб кожна із сторін діяла компетентно, з розрахунком та без примусу. При застосуванні для природних ресурсів ця категорія характеризує ринкову вартість природного об’єкта при умові його найбільш ефективного використання та грошову суму яка може бути виручена від його продажу.

Перерахований вище перелік завдань з оперування природними ресурсами, як об’єктами власності включає в себе не лише операцію купівлі – продажу. Особливість ринку природних ресурсів передбачає застосування наступного ряду категорій вартості:

Споживча вартість – вартість, яку має власність для конкретної особи при певному її використанні, як наслідок, вона відноситься до неринкової сфери. Цілий ряд природних об'єктів, використання яких пов'язано з традиціями, які склалися на даній території, можуть мати більшу вартість, ніж для потенційних покупців, не пов'язаних з цими традиціями.

Ринкова вартість при існуючому використанні майна заснована на продовженні його