Цікава інформація про характер клімату Півдня пра-України у відносно недавні часи (6—3 ст. до н. д.) наводиться вітчизняними археологами. Так, на підставі досліджень розкопок поселень Лиса гора, Первомаївка, Чернеча і Кам’янське городище вони зробили висновок, що в зазначений період сформувався клімат, сприятливий для рільництва у степах України і Нижнього Дніпра. Скіфи почали вирощувати просо звичайне, ячмінь плівчатий, декілька видів пшениці та жито, з тим, щоб компенсувати брак кормів для численних отар і табунів.

Що стосується рибних багатств Дніпра того часу – відомо, що Геродот із захопленням писав про безліч чудової риби, яка ловилася в цій річці: «величезні безкостисті риби (осетрові) заготовлялися для засолення». З не меншим пієтетом про це повідомляв і Пліній: «У Борисфені водяться соми надзвичайної величини з дуже смачним м’ясом».

При дослідженні парникових газів і аерозолів з’ясовується, що не всі вони сприяють розігріву планети. Деякі з них, наприклад хмара з крапельок сірчаної кислоти або з дисперсних аерозолів, можуть викликати зворотний процес — затінення і похолодання. На цій підставі деякі учені вважають, що ефект затінення певною мірою компенсуватиме глобальне потепління. Якою мірою зазначені процеси вплинуть на клімат Землі, сказати важко через брак даних. Можна лише припустити: у зв’язку з тим, що проблема очищення димових викидів розв’язується і легше, і дешевше (це вже з успіхом робиться в енергетиці та металургії), відношення аерозолів до парникових газів зростатиме на користь останніх.

Більшість експертів прогнозують, що у ХХІ ст. концентрація вуглекислого газу в повітрі сягне 1800—2000 мкл/дм3. Причиною цього є теплова енергетика, промисловість, сільське господарство і комунальна галузь, які збільшують емісію парникових газів. На наш погляд, до цих чинників слід додати і дедалі сильніше техногенне теплове забруднення атмосфери.

У зв’язку з тим, що ТЕС належать до найбільших забруднювачів атмосфери, адепти атомної енергетики переконані: АЕС – найбільш вдала альтернатива їм. Вони всіляко культивують міф про те, що розширення мережі АЕС і нарощування їх потужностей у світі розв’яже проблему глобального потепління, оскільки ці станції практично не викидають двоокису вуглецю. Всіляко мусуючи тему потепління, атомники проводять пропагандистські й рекламні акції з метою розширення будівництва нових реакторів та модернізації наявних АЕС.

Твердження атомників стосовно незамінності АЕС — від лукавого. Адже відомо, що функціонування атомних реакторів супроводжується викидом у довкілля великих обсягів тепла і водяної пари, які належать до потужних чинників парникового ефекту.

Стає очевидно: якщо всі прямі і непрямі витрати, економічні і соціально-екологічні збитки, пов’язані з атомною енергетикою, накласти на собівартість її енергії, то, безперечно, лопне, як мильна булька, міф про її дешевизну.

Дійшовши цих невеселих висновків, маємо заспокоїти і себе, і людність. Очевидно, енергетичну проблему людству слід розв’язувати шляхом поступового заміщення небезпечних джерел енергії відновлювальними екологічно чистими видами енергії (сонячна, вітрова, воднева, гео-, гідро-, енергія морських хвиль, течій, припливів та відпливів, фітомаси тощо). До того ж сучасною наукою вже напрацьовано нові перспективні фундаментальні знання в галузі космічної і геоенергії тощо, освоєння яких може повністю забезпечити людство екологічно безпечною енергією.

Очевидно, міжнародна спільнота повинна активніше імплементувати засади сталого розвитку, проголошені в Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзі. Вважаємо: науково-технічну базу для цього в основному вже створено.

Щодо боротьби з емісією парникових газів то, на нашу думку, значну перспективу матимуть способи зв’язування вуглекислоти або закачування її в шахтні виробки та природні підземні пустоти.

Як біологи не можемо не бачити, що в арсеналі методів боротьби з глобальним потеплінням чільне місце має належати відновленню природних екосистем: лісових насаджень, боліт, луків, морських і прісноводних водойм, скороченню орних площ, вдосконаленню біологічних агротехнологій та пошуку і селекції високоврожайних сортів сільськогосподарських і технічних культур, які вирізняються високими коефіцієнтами засвоєння сонячної енергії та вуглекислоти. Сучасна наукова думка б’ється над розробкою новітніх агротехнологій, спрямованих на поповнення ґрунтів гуміновими сполуками. Це не тільки розв’яже проблему підвищення родючості ґрунтів, а й сприятиме надійному депонуванню в них надлишку вуглецю. Нагадаємо: з початку антропогенного періоду пул гумінових речовин у ґрунтах зменшився на 500 Гт і становить нині, за усередненими даними, 1700 Гт вуглецю.

Безперечно, чималим резервом утилізації надлишку вуглекислоти в атмосфері є ліси, особливо північної півкулі планети (Євразія і Канада), де акумульована у вигляді фітомаси більша частина вуглецю біосфери. Отже, розширюючи площі лісових насаджень, ми депонуємо дедалі більшу кількість вуглецю у вигляді ділової деревини, листового опаду, гумусу тощо. Водночас ліс виконує й інші неоціненні біосферні функції: регуляція мікро- і макроклімату, гідротермічного режиму, утилізація забруднень, поповнення атмосфери киснем та забезпечення умов для розвитку багатьох видів флори і фауни.

Серед фахівців спостерігається неоднозначне ставлення до моделювання клімату з метою прогнозу його змін.