- розкрито, що у структурі глобальних проблем людства екологічна криза є не тільки самочинним проявом розгортання суперечностей сучасного світу, а й постає як криза сцієнтизму, криза базового смислу всієї індустріальної цивілізації, яка перетворює та трансформує світ. Одночасно доведено, що саме екологічна криза є основним фактором, який здатний цілеспрямовано інтегрувати окремі природно-соціально роз’єднані елементи сучасного світу, поєднати їх у намаганні віднайти заходи уникнення знищення земної цивілізації;

- показано, що в контексті перетворення локальних екофільних цінностей на універсальні цінності всього людства за умови прояву сучасної екологічної кризи на глобальному рівні, домінування в ієрархії моральних цінностей людини пріоритетів духовної мотивації має бути підкріплено системою політико-правових цінностей, що в свою чергу потребує переходу від етапу декларацій до розробки реальних механізмів політико-правового регулювання.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних результатів дослідження визначається його новизною та тими положеннями, які конкретизують новизну. Теоретичний здобуток полягає в здійсненні докладного аналізу поняття “екологічна криза” та утвердження його в якості визначального розуміння як чинника трансформації соціоприродної системи. Привертається увага до запропонованої автором методології розкриття теми дослідження (предмет – його трансформативність – особливості осмислення).

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його в якості концептуальних основ при розробці програм державної політики та в процесі підготовки проектів законодавчих актів України з екологічних проблем.    

Результати дослідження можуть бути використані у навчальних програмах і курсах з підготовки фахівців у галузі екології, при підготовці лекцій та семінарських занять з філософії екології, культурології, соціальної філософії та інших філософських дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях: “Дні науки” (Київ, квітень 2002 р.); “Філософія та історія філософії” (Київ, травень 2003 р.); “Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (Київ, квітень 2004 р).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 5 публікаціях, з яких статей у наукових фахових виданнях – 4.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи складає 181 сторінку, список використаної літератури містить 212 найменувань на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується джерельна база та ступінь дослідження проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формуються елементи наукової новизни положень, які виносяться на захист, окреслюється теоретичне та практичне значення роботи, а також дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.

У першому розділі – “Світоглядно-методологічні засади дослідження екологічної кризи” – з’ясовується сутність екологічної кризи, її структурованість та найбільш оптимальні класифікації; на підставі принципу коеволюції розкриваються особливості функціонування екологічної кризи, проаналізовані основні пізнавальні моделі в дослідженні проблеми коеволюційного розвитку соціоприродної системи.

Підрозділ 1.1. “Поняття “екологічна криза”: зміст, структура, класифікація” присвячений докладному аналізу об’єкта дисертаційного дослідження. З’ясування поняття “екологічна криза” розпочинається з виявлення змісту його родового терміну “криза”. Загальноприйняте розуміння кризи як вирішального, переломного моменту, упродовж якого відбувається перехід одного якісного стану в інший, потребує більш ретельної структуралізації та осмислення. Насамперед, доцільним є виділення в понятті “криза” у якості складових позитивних змін та руйнівних, які і вказують на властиву їй трансформативність. При цьому зауважується про багатоаспектність цього поняття, а відтак і на недопустимість обмежувати його зміст лише антропологічним виміром. В якості визначальних характеристик поняття “криза” визначаються такі як процесуальність та аксіологічність.

Зазначається, що поняття “криза” є змістовно спорідненим з поняттям “проблема”. При цьому будь-яка криза породжує проблему, з іншого боку, - наявність проблеми уможливлює кризу. Подібна теза є методологічним орієнтиром соціально-філософського дослідження екологічної кризи. В такому ракурсі екокриза постає як момент випробовування системи, який здійснюється в ході адекватного розв’язання проблем, спричинених довкіллям.

Автор акцентує увагу на правомірності та доцільності традиційної типологізації та класифікації екологічних криз (М.Реймерс, В.Крисаченко), де чітко виявляється процесуальність екологічної кризи та трансформативність, чинники якої знаходять свій прояв у порушенні умов і впливів у природному довкіллі, що призводить до руйнування самоорганізуючих систем природи і суспільства. Сучасне розуміння їх взаємодії чітко вирізняє соціально- антропологічні аспекти екології, їх прояви у соціоекосистемах різних рівнів. Також з’ясовується сутність екологічної кризи, яка визначається потенційною небезпекою довкілля та за певних умов стає реальністю і є трансформацією життєвоважливих для системи параметрів її функціонування.

У розділі визначається, що сам факт появи сучасної екологічної кризи свідчить про наявну суперечність між прогресом людської цивілізації та розвитком природи і виявляє себе як суспільний конфлікт, що провокує підвищення екологічних ризиків суб’єктами діяльності, зростанням кількості споживачів та їхніх споживацьких запитів при обмеженості буферної ємності життєвого середовища. Тому оцінка становища, в якому опинилось людство, шляхи пошуку виходу із кризи є актуальними для сучасної філософії виживання, яка вимагає осмисленої стратегії