На жаль, наша держава, перебуваючи у несприятливих умовах щодо водних поновлювальних ресурсів, не реалізує жорстких цільових програм з метою збереження й ощадливого використання запасів питної води. Відомо, що з 50 водних об’єктів нашої держави, на яких проводилися гідробіологічні й хімічні дослідження, не виявлено жодного водотоку або водоймища, яке відповідало б вимогам фонового стану чи характеризувалося як “чисті води”На 29 водних об’єктах зафіксовано стан антропогенного екологічного напруження, на 17 — екологічного напруження з елементами регресу, стан плактоценозу трьох водотоків перебуває на межі регресу, планктонні угруповання ріки Латориця перебувають у стані регресу. Незважаючи на спад виробництва, що призвів до деякого зменшення стічних промислових вод, водні об’єкти України забруднені переважно сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами (збільшення вмісту цих забруднювальних речовин зафіксовано в басейнах річок Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця), а в місцях водозаборів концентрація пріоритетних шкідливих речовин наближається до граничних величин, а в окремих випадках — їх перевищувала.

Оскільки нині існуючі водопровідні очисні споруди перебува-ють у критичному стані й неспроможні забезпечити якісну фільтрацію води, забруднювальні речовини потрапляють у питну воду. Внаслідок несприятливої ситуації, що склалася в галузі державного водопостачання та водозбереження, населення України піддається небезпеці різних захворювань, що пов’язані зі споживанням як недоброякісної води, так і продуктів, виготовлених з риби та ракоподібних, промисел яких ведеться у забруднених водоймах, річках, лиманах та морях. Для охорони водних ресурсів та поліпшення водокористування в державі необхідні заходи, що гарантують:

?        * забезпечення населення України якісною питною водою для задоволення життєвих потреб та збереження здоров’я;

?        * державний контроль та регулювання водоспоживання;

?        * безпеку та надійність водопостачання.

Загальна тенденція погіршення ситуації з питною водою спонукає людство приділяти дедалі більшу увагу водоочис-ним технологіям. Проте цей процес неможливо розглядати як панацею, оскільки збільшення забруднювальних речовин, ускладнення їхніх хімічних сполук призводить до подорожчання водоочисних технологій. До того ж малоймовірно, що якась країна самостійно погодиться на значні капіталовкладення в очищення річкової води на своїй території, якщо прибуток від цього матимуть й інші країни, розташовані нижче за течією.У зв’язку з цим запобігання забрудненню і відновлення забру-днених водойм повинні мати пріоритет стосовно розвитку очисних споруд. Доцільним є також укладання комплексних договорів щодо фінансування цієї проблеми на міжнародному рівні (наприклад, у рамках Міжнародної гідрологічної програми ЮНЕСКО).

1.1.3.Забруднення грунтів України.

Значної екологічної шкоди зазнають грунти внаслідок їхнього забруднення викидами промисловості, невмілого або надмірного використання в аграрному секторі засобів хімізації, а також забруднення значних площ внаслідок аварії на ЧАЕС.До 20 % забруднених земель міських, приміських та індустріальних районів перебувають у кризовому стані. Спостерігається подальше окислення грунтів, зменшення рухомого фосфору та обмінного калію. Зменшення площі зрошення, сучасний технічний стан зрошувальних і осушувальних систем, значні площі підтоплених зрошених земель та кислих і зарослих чагарниками осушених земель тощо призвели до зниження загальної врожайності сільськогосподарських культур щодо її проектного рівня на 30—40 % на зрошених та на 15—37 % на осушених землях. У зв’язку з відсутністю фінансування у більшості регіонів припинено виконання комплексу протиерозійних заходів, у т. ч. агротехнічних, щодо захисту грунтів від водної та вітрової ерозії. Разом з тим, в Україні за 1998 рік рекультивовано 3329,5 га земель, з них: під сільськогосподарські угіддя — 2006,3 га, ріллю — 1465,6 га, лісові (чагарникові) насадження — 714,9 га.

Після аварії на ЧАЕС площі забруднених територій в Україні значно збільшилися. Радіонуклідами уражено 8,4 млн га земель, у тому числі 3,5 млн га орних земель, близько 400 тис. га природних кормових угідь та понад 3 млн га лісів. Із землекористування вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі. У 1998 р. максимальний рівень щільності забруднення грунтів 137Cs не перевищував 10 Кі/км2.Протягом 1998—1999 рр. відбувався процес самодезактивації поверхневого шару грунтів, але швидкість його незначна. Горизонтальна міграція радіонуклідів не призвела до відчутного їхнього перерозподілу в агроландшафтах. Дані спектрометричних аналізів свідчать про наявність вертикальної міграції цезію–137 по профілю грунту. Інтенсивніше міграція цезію–137 проходить у більш пухкому гумусовому шарі грунту. У 1998 р. радіоцезій (1—2,2 %) поширився по профілю грунту до метрової глибини. В цілому зберігається картина розподілу радіоцезію по вертикальних шарах. У шарі грунту від 0 до 20 см спостерігається рівномірний розподіл: тут зосереджено в середньому 41 % забруднювальної речовини, в шарі 20—40 см — зниження до мінімального рівня (в середньому 7 %) і на глибині 100 см — рівномірний розподіл [46]. Аналіз інформації за 1998 р., що характеризує забруднення грунтів різними токсичними сполуками, свідчить, що заборона використання персистентних високотоксичних пестицидів, особливо групи хлорорганічних сполук, сприяла зменшенню не лише частоти виявлення їхніх залишків до кількох відсотків, але й зниженню абсолютних концентрацій до рівнів, що