Кам’яновугільні породи незгідно перекриваються строкатою товщею красноплесівської світи з базальним конгломератом в основі. У розрізі красноплесівської світи виділяються три товщі:

а) базальна грубоуламкова;

б) вулканогенно осадочна;

в) тригенногіпсоносна.

Палеозой південно-західної окраїни Руської платформи.

у долині Дністра відслонюються прекрасні виходи силуру і девону. Відслонення силурійських порід по Дністру в межах області тягнуться на відстані близько 20км. Від с. Устячко на заході до с. Городниці на сході.

У межах Івано-Франківської області по долині Дністра в с. Устячко виходять верхи силуру, представлені породами іванівського горизонту. Іванівський горизонт складається з чергування сірокольорових і червонокольорових пачок. Перші в осному представлені вапняками та аргалітами, а другі - масивними алевритовими аргілітами і проверстками слинистого вапняку. В породах часто трапляються скам’янілості табулят, пелеципод, брахіопад, моховаток, остракод і панцерних риб. [1]

Породи іванівського горизонту наверху поступово переходять у нижньодевонський комплекс червоних теригенних порід дністровської світи. У її розрізі наявні косоверствуваті пісковики, алевроліти і аргіліти озерного і алювіального походження. В окремих пластах трапляються масові скупчення решток панцерних риб. На території Передкарпаття відклади палеозою розкриті свердловинами тільки в Зовнішній зоні прогину. [1]

Тріас.

Відклади тріасу трапляються тільки в Чивчинських горах. З огляду на літологію вони представлені вапняками і доломітами. Детальне вивчення відкладів дозволяє на території Чивчин виділити: два основні літолого фаціальні типи розрізу: доломітовий, пов'язаний з південною частиною Чивчин, і вапняковий, котрий тяжіє до зони насуву Мармароського кристалічного масиву на Рухівську зону. Загальна потужність тріасу досягає 200м.

Юра.

Корінні виходи юри трапляються в межах Волино-Подільської плити та в Чивчинських горах.[1]

На території Івано-Франківщини в межах Зовнішньої зони Перед карпатського прогину і Волино-Поділля трапляються тільки відклади верхньої юри. Ці утворення, потужність яких досягає 150-500м, представлені породами нижнівської світи.

Крейда.

Крейдові відклади на території області виявлені морськими платформеними і геосинклінальними фаціями. Перша відміна поширена в межах Волино-Подільської плити і в Зовнішній зоні Перед карпатського прогину, друга – у Внутрішній зоні Перед карпатського прогину і в складчастій області Карпат.

У межах поширення платформених фацій у розрізі крейди виділяються відклади верхнього альбу, сеномату, турону, сенону.

Верхньоальбські відклади відслонюються у різних місцях на схилах долини Дністра та його приток. У їх складі знизу вверх виділяються:

а) кварцево-глауконітові піски і місцями слабо зцементовані пісковики. Потужність 2м;

б) моховатко-голкошкірові, органогеннодетритні, місцями піщанисті, вапняки, переповнені уламками їжаків, молюсків і моховаток. Потужність 10-20м.

в) опоки та опалові спонгіоліти з халцедоновими стяжіннями і інколи пластовими кременями. Потужність коливається у межах 0-20м.

Палеоген.

У кінці пізньокрейдового часу почалася перебудова флішового басейну, в результаті чого значно змінились умови осадконакопичення. У розрізі потужного і фаціального мінливого палеогенового флішу виділяються два комплекси:

1) нижній, який об’єднує пісковикові і ритмічні строкаті та зеленувато-сірі породи палеоцену і еоцену;

2) верхній, олігоценовий, який включає чорні бітумінозні глинисті верстви, молодшу товщу сірих кросненських шарів та глинисті відклади поляницької світи.[1]

У палеоцені в Скибовій зоні й у Внутрішній зоні Перед карпатського прогину майже всюди відклалися масивні пісковики ямненської світи з яремчанським горизонтом строкатих глинистих порід в основі.

Неоген.

В кінці олігоцену геосинклінальна область Карпат піднялася і стала сушею. Вузькі неглибокі морські водойми збереглися з обох боків дещо піднятої території у межах Перед карпатського і Закарпатського неогенових прогинів, де в міоцені сформувалися потужні маласові відклади.

Найбільш древня ланка міоценових відкладів-потужний комплекс соленосних порід воротищенської світи, які в районі Болехова-Рожнятова-Солотвино діляться на три підсвіти: нижньоворотищенську, загірську і верхньоворотищенську.[1]

У межах Перед карпатського прогину і на південно-західної окраїни Руської платформи дуже поширені відклади тортону.

Більш молоді верхньотортонські відклади на території Перед карпатського прогину досягають звичайної потужності і належать до двох світ: тиранської і косівської.

Перша з них представлена гіпсами і ангідритами з проверстками мергелів, глин та алевролітів. Місцями трапляються невеликі лінзи кам’яної солі. Більш молода косівська світа складається з потужної товщі темно-сірих глин з проверстками алевролітів, пісковиків і рідко туфів та туфо-пісковиків. У верхній частині розрізу місцями трапляються досить потужні конгломерати. [1]

Розрізи неогену як в Перед карпатському прогині, так і в межах Волино-Подільської плити закінчуються сарматськими відкладами.

Тектоніка.

Аналіз історії геологічного розвитку, тектонічних і фаціальних особливостей дозволяє в межах області виділити два основні регіони: поденно-західну окраїни Руської платформи і Карпатську геосинклінальну область.

Південно-західна окраїна Руської платформи.

У географічному плані та частина Поліського плато, що входить до складу Івано-Франківської області, розміщена в межах пологої сідловини, яка розділяє два палеозойські прогини: Львівський на півночі і Кишинівський – на півдні. Для подільської сідловини, так як і для всієї західної окраїни Руської платформи, дуже характерним є загальне поступове занурення кристалічних порід фундаменту з північного сходу на південний захід, від Українського кристалічного масиву до каледонського геосин клінальної області, яка облямовує платформу. У цьому напрямку помітне збільшення потужностей осадочних товщ раннього і середнього палеозою. [1]

Перед карпатський неогеновий прогин.

Як ми вже зазначили, в межах Передкарпатського крайового неогенового прогину виділяються дві структурні зони: Внутрішня і Зовнішня.

Зовнішня зона Перед карпатського прогину в ранньому міоцені була сушею і почала опускатись тільки в вельветі і в нижньому тортоні. У пізньому тортоні і ранньому сарматі прогинання стає дуже інтенсивним, і на її території накопичуються потужні осадові відклади. З цим періодом і післясарматикою складчастістю повязується завершальна стадія формування Зовнішньої зони прогину як самостійної тектонічної одиниці. Цей етап був також заключним у житті Карпатської геосинклінальної області загалом.

Внутрішня зона Перед карпатського прогину сформувалась, на відміну від Зовнішньої, на флішевій складчастій основі.