Таблиця 8 - Сумарна бальна оцінка природних та історико-культурних туристичних ресурсів рекреаційних зон

Рекреаційні зони | Оцінка природних туристичних ресурсів (бали) | Оцінка історико-культурних ресурсів (бали) | Сумарна кількість балів

Ужгородська | 35,4 | 91,9 | 127,3

Мукачівська | 40,1 | 53,8 | 93,9

Великоберезнянська | 52,7 | 7,0 | 59,7

Перечинська | 36,3 | 11,6 | 47,9

Міжгірська | 53,1 | 39,0 | 92,1

Воловецька | 23,2 | 14,0 | 37,2

Свалявська | 55,2 | 14,2 | 69,4

Іршавська | 33,3 | 26,2 | 59,5

Берегівська | 32,5 | 55,1 | 87,6

Хустська | 42,4 | 30,6 | 73,0

Виноградівська | 27,5 | 48,1 | 75,6

Тячівська | 48,1 | 30,4 | 78,5

Рахівська | 55,3 | 19,1 | 74,4

Оцінивши таким чином рекреаційні зони та здійснивши їх бальну оцінку, отримуємо величину, яку можна назвати рекреаційним потенціалом району. Слід також відмітити, що мала кількість балів не означає те, що на даній території недоцільно розвивати туристичну діяльність в перспективі. Прикладне значення запропонованої методики розрахунку бальної оцінки туристичного потенціалу рекреаційних зон області полягає в тому, що отримані дані можуть бути використані при визначенні перспективних видів туризму у кожній таксономічній одиниці (наприклад, водний, пізнавальний, оздоровчий, спортивний, мисливський тощо). Вона також може бути використана при розробці просторових цільових комплексних програм розвитку туристично-рекреаційної індустрії і підприємництва у відповідних територіальних утвореннях та залучення необхідних для цього фінансових ресурсів.
Висновок.
Стратегія управління регіональним розвитком будується з урахуванням результатів багатоаспектного аналізу стану регіону та його основних підсистем. У процесі дослідження рівня розвитку регіонів використовуються наступні методи: метод економічного районування.
Економічне зонування сприяє економії матеріальних цінностей у сфері обігу, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань. Отже, система управління, що передбачає науково обґрунтоване зонування, буде не лише більш економною порівняно із сучасною, а й більш гнучкою, здатною пов’язувати у межах великих районів загальнодержавні та місцеві інтереси соціально-економічного розвитку.
Пропонуємо рекреаційне зонування трактувати як: поділ території на умовно відособлені складові, що різняться за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх використання.
Економічна доцільність вимагає більш чіткої прив’язки до адміністративних районів з точки зору вдосконалення процесів управління туристично-рекреаційним комплексом області, поєднання економічного і територіального планування і управління, підвищення його ефективності. Це сприятиме оптимізації туристично-рекреаційної діяльності в області в цілому і розвиватиме ефективні, раціональні зв’язки та взаємовигідні позиції на міжрайонному рівні.
Економічна оцінка природно-рекреаційних ресурсів включає в себе два етапи. Перший етап – це інвентаризація та аналіз всіх рекреаційних ресурсів території, тобто природних та соціальних явищ і об’єктів, їх просторовий розподіл, якісні та кількісні характеристики. Другий етап – це якісна оцінка цих ресурсів, яка є необхідною умовою для їх економічної оцінки. Якісна оцінка розраховується в балах при цьому використовуються кількісні параметри. Застосування запропонованої методики розрахунку бальної оцінки дає можливість оцінити потенціал кожної рекреаційної зони.
В майбутніх дослідженнях доцільно буде провести також SWOT- аналіз розвитку ТРК в кожній рекреаційній зоні, визначивши при цьому сильні та слабкі сторони, внутрішні та зовнішні можливості та обмеження розвитку туризму та рекреації.
Перелік використаних джерел.
Гайдук А. Оцінка туристичних ресурсів Львівської області та її практичне застосування. Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Сталий розвиток та екологічна безпека (регіональна політика). Щорічник наукових праць. Випуск 20 / НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2000. С. 200-212.
Курортні ресурси України /За ред.. М.С. Лободи. – К.:ТАМЕД, 1999.- 344с.
Курортно-рекреаційні зони Закарпаття. Довідник 2000. НПО «Реабілітація». – Ужгород, 2000. – 235 с.
Копач М.В. Методичні підходи до оцінки рекреаційних територій. Економічний механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища в умовах переходу економіки України до ринкових відносин. /Тези доповідей республіканського семінару, м. Івано-Франківськ/. – Львів, 1992. С. 88-89.
Крачило Н.П. География туризма. – К. – «Вища школа», 1987. – 208 с.
Кічура В. Неповторна лісова казка. // Краєзнавство, географія, туризм. № 39-40. – Ужгород, 2006. С.41-42.
Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. – Львів: Інститут регіональних досліджень НАНУ, 1997. – 259с.
Полюга В., Полюга Д. Аналіз сучасного стану використання матеріально-технічної бази рекреації і туризму у Львівській області//Науковий вісник УжНУ. Серія „Економіка”. Випуск 11. – Ужгород, 2002. С. 20-22.
Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. – К. – «Вища школа», 2000. – 222с.

2.2. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ
Природні ресурси Закарпаття багаті та різноманітні. Вони забезпечують сировинну базу для функціонування багатьох галузей промисловості.
Найбільше багатство регіону – ліси. Ними покрито більше половини його території. За запасами деревини, які оцінюються майже у 200 млн.м3, область займає перше місце в Україні. Більше половини запасів це цінні породи деревини. Щорічна заготівля деревини складає більше 1 млн. м3, що в основному дає можливість забезпечити внутрішні потреби.
Мінерально-сировинна база нараховує майже 150 родовищ більш як 30 видів корисних копалин, серед яких є і нетрадиційні для України (поліметали, алуніти, перліти, цеоліти, ліпарити, барити). 
Введено в дію єдине в Україні Мужіївське родовище золотополіметалевих руд та готується до розробки родовище Сауляк. Розробляється Берегівське родовище первинних