Величезний збиток навколишньому середовищу, і як наслідок людині, наносять, викиди в атмосферу від промислових й енергетичних об'єктів й автомобільного транспорту. Ці викиди містять такі шкідливі речовини, як сірчаний ангідрид, окис азоту, окис вуглецю, пил, свинець й інші важкі метали.
Спостереження за станом повітря проводиться мережею стаціонарних постів Державної гідрометеорологічної служби Мінприроди України. Результати свідчать про те, що ті шкідливі речовини, що містяться в атмосфері, пов'язані з викидами промислових підприємств, рідко перевищують норми ГДК, хоча й складають значну частину в загальному забрудненні повітря. Високе забруднення повітря зареєстроване в районах прилеглих до автомагістралей і перехресть.
З огляду на згадані факти, можна виділити такі основні заходи щодо зменшення забруднення повітря:
- поступовий і цілеспрямований перехід всіх підприємств і виробництв на нові екологічно безпечні види техніки й технології;
- забезпечення їх чіткої й ефективної роботи;
- територіальний перерозподіл виробничого потенціалу інтенсивної господарської діяльності;
- впровадження таких методів експлуатації технічних засобів, які б забезпечували зменшення кількості викидів відпрацьованих газів й їхні акустичні навантаження на міське середовище.

В атмосферу перебігають сотні хімічних реакцій, які деколи мають ланцюговий характер. Однак не менш шкідливими є інші джерела утворення аерозолів – сажа, шматочки попелу, абразивний пив і багато різноманітних газоподібних продуктів промислових процесів.

У великих містах України загазованість шкідливими газами невелика, нижче допустимої норми, проте поблизу деяких підприємств вона може набагато перевищувати її.
Для кількісної оцінки вмісту домішок в атмосфері використовується поняття концентрації – кількості речовини, що утримується в одиниці об'єму повітря, приведеного до нормальних умов.
Якість атмосферного повітря – це сукупність його властивостей, що визначає ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факторів на людей, рослинний і тваринний світ, а також на матеріали, конструкції й навколишнє середовище в цілому. Якість атмосферного повітря може вважатися задовільною, якщо вміст домішок у ньому не перевищує гранично припустимих концентрацій (ГДК). ГДК – це максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного часу усереднення, що при періодичному впливі або протягом всього життя людини не має на неї і на навколишнє середовище в цілому прямого або непрямого впливу, включаючи віддалені наслідки. Під прямим впливом розуміється нанесення організму людини тимчасової подразнюючої дії, що викликає відчуття запаху, кашель, головний біль. При нагромадженні в організмі шкідливих речовин вище певної дози можуть виникати патологічні зміни окремих органів або організму в цілому. Під непрямим впливом розуміються такі зміни в навколишньому середовищі, які, не маючи шкідливого впливу на живі організми, погіршують звичайні умови перебування: уражаються зелені насадження, збільшується число мрячних днів і т.д.

                                                                       
1.3. Санітарно-гігієнічні нормативи якості атмосферного повітря

Гранично припустимі концентрації ( ГДК ) шкідливих речовин. Для кожної речовини, що забруднює атмосферне повітря, установлена ГДК, що кількісно характеризує такий вміст шкідливої речовини, при якому на людину й навколишнє середовище не виявляється ні прямого, ні непрямого шкідливого впливу.
Для кожної речовини, що забруднює атмосферне повітря, установлені два нормативи ГДК: максимально разовий (ГДКм.р ) і середньодобовий (ГДКс.д. ). ГДКм.р. – це концентрація (у мг/м3), що протягом 30 хвилин не повинна викликати рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, зміни світлової чутливості очей, алергійних реакцій й інші). ГДКс.д. – це концентрація ( у мг/м3), що не повинна мати на людину шкідливого впливу (загально токсичного, канцерогенного, мутагенного) при диханні протягом 24 годин.

Для речовин, по яких ГДК не визначені, керуються затвердженими на 3 роки (з можливістю продовження) орієнтовними безпечними рівнями впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць.

По ступеню небезпеки (токсичності) розрізняють чотири класи речовин:
1) Надзвичайно небезпечні;
2) Небезпечні;
3) Помірно небезпечні;
4) Відносно нешкідливі.

Якщо речовина має на навколишнє природне середовище шкідливу дію в менших концентраціях, ніж на людину, та при нормуванні виходять із порога дії цієї речовини на навколишню природу. Вплив речовин, для яких не встановлені ГДК, оцінюється по орієнтовному безпечному рівню впливу забруднюючої атмосферу речовини. [1] Перелік речовин, зміст яких в атмосферному повітрі нормується, постійно поповнюється. 1.4. Основні джерела утворення і викидів забруднюючих атмосферу речовин
Антропогенні джерела первинного пилоутворення виникають у результаті наступних процесів:
· Механічна обробка різних речовин (дроблення, шліфування, різання);
· Транспортування сипучих матеріалів (навантаження просівання, перемішування);
· Теплові процеси горіння (спалювання, сушіння);
· Зношування й руйнування речовин (гальмові колодки автомобіля);
Пил, що утримується в атмосфері, класифікується за часом і формою його утворення:
· Первинне пилення – пил, що утвориться в результаті якого-небудь природного або антропогенного процесу й викидається в атмосферу; · Вторинне пилення – пил, утворений в атмосфері з рідких або газоподібних речовин, що знаходяться у ній, у результаті хімічних або фізичних перетворень;

· Поверхневе пилення – перехід пилу, що сформувався на поверхні землі, в атмосферу.
Рідкі забруднюючі речовини утворяться при конденсації пари, розпиленні або розливі рідин, у результаті хімічних або фізичних реакцій. Конденсація пари відбувається в результаті охолодження їх навколишнім атмосферним повітрям.