Починаємо розуміти, що штучний світ не може органічно увійтидо кругообігу речовин й енергії в біосфері, бо не є природним біогеохімічнимфеноменом, він існує і руйнується у зовсім інший спосіб, аніж будь-яка формаприродного існування, неминуче порушує природні взаємозв'язки.

При цьому людина не тільки перетворює, видозмінює природу, ай сама вимушена пристосовуватися до багатозначних наслідків своєї власноїдіяльності. Створений предметний світ поступово заміщує природні зв'язки, ілюдина починає діяти вже не як "сама природа", а як унікальна"сила цивілізації".

Друга природа змінюється в бік поширення, вдосконалення,витіснення природних компонентів середовища. Отже, зростаючий руйнівний впливштучного світу на природні процеси стає історичною ознакою розвиткуцивілізації.

Як окрема дисципліна, наука про взаємодію суспільства таприроди була визначена у програмній статті американського вченого Р. Е. Парка,опублікована у 1916 році. У 20 – 30 роки виступаючи під назвами "humen ecology("людська екологія") або socialecology"("соціальна екологія"), вона знайшла свій розвиток у роботахамериканських соціологів Е. У. Берджесса, Р. Макензі та інші.

На необхідність прослідковування зв'язків між станомздоров'я людини і новколишнього середовища вказав ще у 1927 році Радерик МакКензил відомий представник класичної екології людини. Він один з перших даввизначення соціальної екології, визначав її і як науку про територіальні ітимчасові відносини людей на які здійснюють вплив селективні, дистрибутивнісередовища. Таке визначення предмету екології людей було базою для об'ємногодослідження територіального поділу населення і інших суспільних явищ у серединіміських агломерацій. У зв'язку з тим, що в першій половині XX ст.соціоекологічна криза найбільш відчутно проявилася в великих містах, дана наукапочала трактуватися досить вузько — соціоекологія міст або урбосоціоекологія.

Пізніше засновник медичної географії М. Серре видав уФранції свою працю "Нариси екології людини".

У 50-ті роки людську або соціальну екологію (human orsocial ecology) вже розуміють значно ширше — як науку, щорозглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введенняприродного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством, як залежної ікерованої підсистеми в межах великої системи "природа—суспільство",тобто соціоекосистеми. Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробивамериканський вчений А. Тоулі, який у 1950 р. опублікував монографію"Людська екологія".

Предтечею соціоекологічних досліджень у нашій державі можнасміливо назвати нашого земляка — Сергія Подолинського. Основні положення своєїеколого-економічної теорії він виклав у ряді праць ("Про багатство табідність", "Про те як наша земля стала не наша", "Ремеслата фабрики на Україні" та ін.), надрукованих українською та основнимиєвропейськими мовами.

В 1880 році С. А. Подолинський опублікував у Петербурзідослідження "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", щозгодом була видана у скороченому вигляді французькою, італійською і німецькоюмовами.

Провівши глибокий аналіз взаємодії людини і природи, вченийдійшов висновку про те, що «загальна кількість енергії, одержуваної поверхнеюземлі з її внутрішності та від сонця, постійно зменшується. В той же часзагальна кількість енергії, яка нагромаджена на земній поверхні і яка перебуваєв розпорядженні людства постійно збільшується. Це збільшення відбувається підвпливом праці людини і домашніх тварин». І далі: «Головною метою людства припраці повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету».

С. А. Подолинський зробив спробу виміряти людську працюодиницею фізичних сил, виходячи з правильної ідеї про працю якречовинно-енергетичний метаболізм, який властивий соціальному організму іприродному середовищу. Спроба ця була не зовсім вдалою, адже економічнівідносини майже неможливо виміряти у фізичних одиницях.

Півстоліття його відкриття не було, до кінця, зрозумілимлюдству, і тільки інший геній України, організатор і перший президентВсеукраїнської Академії Наук В. Вернадський сприйняв ці ідеї й створив вченняпро біосферу та ноосферу, яка є теоретичною базою соціоекології. Робота якастала класичною і увійшла в золотий фонд науки, — "Декілька слів проноосферу", з'явилася у 1944 році незадовго до смерті Вернадського. Тут уконцентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу,перспектив людства, як космічного феномена. Головна ідея: під впливом розвиткунауки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де пануютьзакони мудрості та гармонії. "Ноосфера є новим геологічним явищем на нашійпланеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може іповинна перебудовувати своєю працею та думкою область свого життя,перебудовувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед неювідкриваються дедалі більші та ширші творчі можливості".

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціоекології зробивпрофесор Г. О. Бачинський, який у 1986 р. організував у Львові першу всесоюзнунауково-практичну конференцію «Проблеми соціальної екології», завдяки якій цянаука, нарешті, дістала в нас офіційне визнання. Вчений розробив теоретичніоснови міждисциплінарного інтеграційного вчення про гармонізацію взаємодіїсуспільства та природи — соціоекології.

2. СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯСОЦІОЕКОЛОГІЇ .

Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає системавзаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія зприродним середовищем), так і внутрішньої (взаємодія соціального і біологічногов людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізаціїостаннього є предметом фундаментального і прикладного соціально-екологічногодослідження.

В наш час емпіричнідослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний характер, щостосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому випадку ведуться на стику двох-трьох предметних наук. В такому випадку, вонине можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиціприродокористування, не мають цілісної основи. Необхідна дослідницька робота нафундаментальному рівні соціальної екології, як