Фундаментальні соціально-екологічні дослідження даютьможливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук іна базі конкретизації узагальнюючої соціально-екологічної теорії перетворити їху прикладні дослідження, що дають можливість практично оптимізувати взаємодіюсуспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей природи ісуспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективностіконкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень.

Природознавство, яке є основою будь-якого людськогопізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленнямзагальної картини світу вченням про біосферу і субстрат людини.

Суспільні науки дають соціальній екології теоретичнівідомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси наоснові життя суспільства, картину прогресу цивілізації і культури.

Технічні науки дають для соціоекологічних узагальненьтеоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобівпідвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивостіі закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язкисуспільства і природи, але і предметне виражають можливості управлінняприродних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвиткусуспільства.

Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія,філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння ірозвиток людини, як родової істоти — в його конкретних проявах.

Вивчення і порівняльнийаналіз різних думок дозволяє стверджувати, що соціальна екологія, в міру своєїспецифіки, не може вкладатися у традиційну класифікацію наук. Її не можнаоднозначно віднести ні в соціальні, ні в природничі науки. Це зумовленоспецифікою її об'єкта — екологічної взаємодії між суспільством і природою, уякій цих два аспекти — природний і соціальний — діалектичне між собоюпоєднуються. Інша справа, що в предметі у кожній з розглянутихсоціально-екологічних наук відношення між природним і соціальним аспектами можебути різним, однак, ця обставина не змінює соціального статусу цих наук.

Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезувже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як 'окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, *безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак прицьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншимисловами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядаєїх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень.Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає іпояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Аджевзаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різнимисуб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство,суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світоглядвиступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок,орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи.

Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасноінтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідокбагатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природиїї неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні,геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші їїаспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми —взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів всоціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології,геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології,економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, якіодночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспектиданої проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи іраціонального використання природних ресурсів.

При загостренні відносин у системі"суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливоїактуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми.Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система,динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством.

Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з нихскладається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, якіскладаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, асоціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу,названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земноїповерхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води,атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові,промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенніоб'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітнихгеоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання територіїнакладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистемафункціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистемздійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим іна відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними.Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано)розвитком соціоекосистеми.

Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на якупоширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем незбігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідаютьадміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізмсоціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, щовідбувається, як всередині кожної системи, так і між сусіднімисоціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють міжсобою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їхстану.

Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони буваютьглобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічнурівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через їїоптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальноїфункціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональномуфункціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечуваловідновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу.

В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає однез центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно можекерувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішніпроцеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинахсоціоекосистем.

Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностейфункціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, априкладні — на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єктадля вироблення стратегій управління процесу,