С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний,протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням тарибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу наприроду були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якомупровідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промисловевиробництво.

У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди,що належали до сучасного виду Homosapiens, досягливже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільнокористувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю.Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини,як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні,основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувалодавніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кісткивикористовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накриванняжител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувавсязагонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з якихтварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвелодо різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - доїхнього повного вимирання.

Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, втому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. Надумку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин заціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (ВороновицяІ, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених рештокмамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тваринза століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонівєвропейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то приоптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальначисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливцімогли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнєсередовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичнідані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і якихєвропейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювалирослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов дляжиття і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривалитисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату,рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам ісаванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювалозначну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору,посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигениАвстралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та іншінегативні наслідки.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженняммасового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерелаіснування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Людизмушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства таполювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давнякам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середнюкам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значнозросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктівхарчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніхцивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою.Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кізу гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослиннимпокривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезнихтериторій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії,Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колисьбули джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів тахрамів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початкомширокого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичнідані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото тасрібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частиніАнатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е.,знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавкуміді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобутокзолота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. Упершому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південьвід Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак натериторії сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багатородовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецькимметалом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла вЄвропі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялосьбільше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2млн.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, ау ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулюваврозвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізой в середні віки.

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різнихви-дір сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за