Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин усуспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловостізумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодіїлюдського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталівиробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межахфеодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізмрозвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму.Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічноїконкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст.людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті,другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типугосподарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним факторомвпливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудовоїдіяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізаціїприроди, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовилопанування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джереласировини, так і ринки реалізації.

Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст.спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтакпочинається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того,що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використанняприроди дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американськийдослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався такимколосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. Заданими Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америціскладала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовневинищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тваринпрямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так званічорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозіязумовила значну втрату гумусу.

Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну іпочатку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне паливо уметалургії, що значно прискорило видобуток та переробку залізної руди. Цьомусприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали- нікель, кобальт, мідь, марганець тощо. Різко почав зростати видобутокзалізної руди на планеті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у1900 р. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу післязастосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходудвигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щоразбільшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим тапідземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієїбіосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в.середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкийстрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічнуреволюцію. За визначенням В. і. Вернадського, людина стала найбільш могутньоюгеологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищуватимасштаби найпотужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже неспрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Земліноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональнагосподарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічногопрогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодженнярегенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьохмільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків напланеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожуєстати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступенядеградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшогоіснування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством таприродою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічнікомпоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, щобудь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи іншийприродний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликаєнепередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучаснійстадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма сталафункціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції.Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, яквоно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальноїсоцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Генеральної АсамблеїООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу тарозвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. Наоснові оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала першефундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучасному рівніоб'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариствомгостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтаціїсуспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурногорозвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарнихпроектів.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризовоїсоціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізаціята хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьохрозвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась,кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати.