ерозія та спустелювання призвели до загибелі стародавніх центрів землеробства у Сирії та Пакистані. Як говорить народне прислів'я: "Хто рубає ліси, той сушить місця, гонить від полів хмари і готує собі горя купи".
Найнебезпечніше знищення лісів на рівнинних територіях у вологих тропіках, де понад 90% біогенних елементів рослини отримують з опалого листя, та в районах вічної мерзлоти (порушення температурного режиму, заболочування місцевості).
Зрошення в посушливих місцевостях часто зумовлює вимивання солей з глибин у верхні горизонти грунту і засолення внаслідок швидкого випаровування води. Засо-лення перетворює землі на пустелю (за вмісту в грунті 1% солей урожайність більшості сільськогосподарських культур знижується на третину, 2—3% — повністю гине). Зро-шення забрудненими водами Південно-Кримського каналу земель на півдні України спричинило їх забруднення важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами, радіонуклідами. Нераціональний полив у Криму призвів до заболочення значних територій. Нині у світі засолено близько 30% зрошуваних земель.
Ерозія грунтів — це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини. Пилові бурі переносять повітряними потоками мільйони тонн родючого грунту на сотні і навіть тисячі кілометрів.
Площа еродованих земель внаслідок неправильного ведення землеробства і будівельних робіт у світі досягла 700 млрд га.
Основними причинами ерозії є руйнування гумусового шару внаслідок
розорювання цілинних земель;
вирубування лісів;
перевипасання і витоптування трав'янистого покриву; особливо небезпечне зни-щення рослинного покриву і посилення ерозійних процесів у гористих місцевостях,на територіях, де є схили, яри, — дощі й талі води зносять великі маси фунту;
кар'єрний спосіб видобутку корисних копалин;*
будівництво споруд, транспортних магістралей, комунікацій тощо.
Підкислення грунтів — це зниження їх рН, спричинене забрудненням хімічними сполуками, що мають кислотний характер. Кислі грунти більш характерні для ни-зинних місцевостей з холодним кліматом і частим затопленням. Основними при-чинами підкислення грунтів, несприятливим для більшості видів сільськогос-подарських культур, є:
винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкри-тим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти;
випадання кислот (Н25О3, Н28О4, Н>Ю3 та ін.) з атмосферними опадами;
вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шлаконакопичувачів.
Заболочування і втрата земель для потреб землеробства також зумовлені госпо-дарською діяльністю людини:
нераціональний полив угідь;
інфільтрація вод з великих водосховищ у прилеглі землі;
затоплення великих територій при будівництві ГЕС;
заповнення водою відпрацьованих кар'єрів і перетворення їх на каскад озер чи боліт.
Осушування боліт. Болота — це унікальні екосистеми з неповторним розмаїттям видів рослин і тварин. Вони мають неоціненне екологічне значення:
формують стік річок і клімат навколишніх територій;
регулюють вологість, температуру, радіоактивний фон;
поглинають і утримують забруднювальні речовини (органічні сполуки, зокрема пестициди; важкі метали, радіонукліди);
є джерелом кисню (в усьому світі болота дають практично стільки ж кисню, як і ліси — 1,6- 108т).
3.ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ.
Структура сучасної екології зображена мал.1. Близько 90 напрямів і піднапрямів (розділів і підрозділів) сучасної екології, які сформувалися впродовж останніх десяти-літь в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації*, умовно об'єдна-ні в чотири блоки — біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію.
Деякі фахівці (Т.Акимова, В.Хаскін та ін.) серед інших підрозділів сучасної еко-логії виокремлюють "загальну екологію" (більшість біологів ототожнюють біоеколо-гію і загальну екологію) як таку, що об'єднує різні екологічні знання на ще й досі єдиному науковому фундаменті. Головною складовою загальної екології вважають теоретичну екологію, яка встановлює загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математична екологія (моделювання еко-логічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології.
Ми також дотримуємося думки, що загальну екологію слід відділити від низки прикладних екологічних наук як теоретичну, але з умовою, що основою її є біоеколо-гія з усім колом сучасних проблем. Вона вивчає найбільш загальні закономірності взаємостосунків організмів і їх угруповань із середовищем у природних умовах.
Важливо зазначити, що кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло вирішуваних екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень, конт-ролю та менеджменту, але завдання в усіх одне: визначити характер і обсяги забруд-нень довкілля, пов'язаних з конкретним видом діяльності людини, ступінь їх небез-печності, можливості нейтралізації, шляхи екологізації виробництва, підвищення ефек-тивності охорони природи, економії та відтворення природних ресурсів. Як видно зі схеми, різнопланові екологічні дослідження мають завершуватися узагальненням усієї екологічної інформації, отриманої в усіх блоках, для розроблення і реалізації планів та програм раціонального природокористування на локальному, регіональному і глобально-му рівнях, створення наукових засад економіки природокористування**, а також для формування регіональної і національної екологічної політики, укладання міжнародних програм, угод, договорів у сфері природокористування, охорони довкілля та еколо-гічної освіти, тобто визначення тактики і стратегії еколого-безпечного розвитку людст-ва, збереження біосфери і життя на Землі.
Особливості окремих блоків сучасної екології коротко можно визначити так.
Агроекологія є. одним з головних розділів прикладної екології. Це комплексна наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої є агросфера планети, а предметом — взаємозв'язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва, вплив сільського господарства на природні комплекси, взаємозв'язки між компонен-тами агроекосистем і специфіка колообігу в них речовин, енергії та інформації під впливом техногенних навантажень.
Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку приро-ди на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є праматір'ю і головною складовою сучасної екології.
Біоекологія — основа всієї сучасної^екології. її головна частина — екологія при-родних біологічних систем (аутекологія,, демекологія, синекологія, біогеоценологія). Друга складова — екологія таксономічних груп; третя — еволюційна екологія.
Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів