Екологія природних сфер досліджує екологічні процеси, що відбуваються на територіях, де вплив людини ще не відіграє вирішальної ролі у функціонуванні еко-систем (заповідні території, позашельфові зони океанів і морів, пустелі, великі лісові масиви, гори, де антропогенні забруднення мінімальні або в межах допустимих для функціонування біоти норм).

Соціальна екологія — розділ сучасної екології, де вивчається специфічна роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від ролі інших живих істот. Вона вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людсь-кого суспільства з природою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

Соціоекологія займається формуванням екологічної свідомості, екологічної куль-тури за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, вивчен-ням і формуванням законів про екологічне природокористування, формуванням прин-ципів і критеріїв екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, соціально-еколо-гічним моніторингом, формуванням основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Техноекологія — найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів (відповідно, дисциплін), пов'язаних з такими об'єктами людської діяльності, як енер-гетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос. Займається вивченням обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливрстей використання ними при-родних ресурсів; розробкою регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи; проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруй-нованих екосистем; екологізацією виробництв.

Урбоекологія досліджує процеси урбанізованих і промислових територій, які фор-мують екологічні умови та особливості функціонування екосистем під впливом енер-гетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це території найбільш техногенно навантажені.

Крім того, активно розвиваються такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія і стандартизація, економіка природокористування, екологічна політика.

Останнім часом виокремлюється і такий напрям як "екологія людини ". Об'єктом досліджень цієї науки є людина, але не як соціальний об'єкт, а як біологічний вид. Фактично, це — екологія біологічного виду Ното Заріепз. Але чітких, обгрунтованих розмежувань між соціальною екологією і екологією людини поки що не зроблено. Існують також певні неузгодженості і з такими науками як валеологія, безпека жит-тєдіяльності, медична географія та медична екологія (щодо цілей, завдань, методів досліджень, підходів). М.Реймерс (1990) визначив екологію людини як екологію люд-ської популяції, яка включає як соціально-психологічні і етологічні стосунки людей між собою, так і ставлення людей до природи, тобто як комплексну еколого-соціаль-но-економічну галузь знань.

Алармізм — акцентування громадської думки на негативних і катастрофічних ак-туальних і потенційних наслідках науково-технічного прогресу. Може спричинити стресові ситуації та психічні захворювання.

Аудит екологічний — інструмент управління, який охоплює систематичну, доку-ментовану, періодичну та об'єктивну оцінку того, наскільки відповідає організаційна система управління охороною довкілля та функціонування устаткування того чи ін-шого виробництва екологічним цілям і вимогам. Основна мета екологічного ауди-ту — постійна перевірка екологічної безпеки виробництва та відповідності дій остан-нього чинним екологічним нормативам і законодавству.

Бізнес екологічний — будь-яка комерційна діяльність, що поліпшує екологічні умови, сприяє охороні навколишнього середовища, екологізації виробництва. Бізнес екологічний становить більшу частку валового національного продукту, темпи його зростання в 1990-х роках становили близько 10% на рік.

Бізнес екологічний включає виробництво контрольно-вимірювальної апаратури, очисних.пристроїв і споруд, виробництво екологічно чистих харчових продуктів і промислових товарів; розроблення і виробництво екологічних технологій і техніки; використання вторинних ресурсів; відновлення природних ресурсів; екологізацію по-буту, екологізацію туризму тощо.

Біоіндикатори — (грец. біос — життя, індикатор — вказівник) — група особин (угруповань) рослин чи тварин, за наявністю і станом яких, а також за їхньою пове-дінкою визначають зміни в навколишньому середовищі.

Біотична регуляція навколишнього середовища — процеси перетворення довкілля живою речовиною біосфери за допомогою сонячної енергії через динамічно замкнені колообіги речовин, потоки яких на багато порядків перевищують потоки руйнування навколишнього середовища.

Гармонізація відносин суспільства і природи — сукупність антропогенних заходів, спрямованих на зменшення техногенного тиску на довкілля, збереження біосфери й відтворення екосистем.

Геопатогенна зона — територія, в межах якої люди хворіють, почувають себе дис-комфортно і навіть вмирають від негативного впливу геофізичних чинників, пов'яза-них із специфічною будовою земної кори (наявність під тонким шаром осадових молодих порід потужних тектонічних розломів — провідників різного типу фізичних збурень, що завжди активізуються під час космічних змін фізичних полів у межах навколоземного простору; наявність великих карстових пустот, значних родовищ ме-талевих руд чи підземних вод тощо).

Гілобіологія — нова наука, яка займається вивченням руйнування матеріалів жи-вими організмами (біологічного руйнування).

Матеріали, вироби та будівлі пошкоджують бактерії, гриби, лишайники, водо-рості, вищі рослини, найпростіші, кишковопорожнинні, черви, моховатки, молюс-ки, членистоногі, голкошкірі, риби, птахи, ссавці — тобто весь живий світ планети.

Господарська емність біосфери — гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу, перевищення якого веде до збурення і стану, з часом — до незворотних деградаційних процесів.Це, насамперед, — граничний потік енергії, який людство має право споживати, використовуючи всі відомі джерела енергії, і який становить близько 1% загального потоку енергії в біосфері. Його перевищення людиною призводить до деформації біохімічних колообігів, скорочення біорозмаїття, глобальних порушень навколишнього середовища.

Детеріорація — процес, протилежний меліорації, — погіршення, псування землі або інших природних ресурсів, об'ектів (розвиток пустель, солонців тощо).

Екологічна ліцензія — дозвіл, який видається державою (спеціальними