Оскільки за роки, що минули після Чорнобильської аварії, населення вже одержало до 80% очікуваної дози, яка безперервно кумулюється, слід і далі докладати максимум зусиль для обмеження його опромінення. Інакше кажучи, важливо всіляко зменшувати поточне дозове навантаження і водночас гальмувати різними методами профілактики вплив уже акумульованої дози. Вагомим чинником зменшення поточного дозового навантаження на населення є вживання продуктів харчування з якомога нижчим вмістом нуклідів. І це обов'язково слід враховувати, виробляючи сільськогосподарську продукцію на забруднених землях.

Отримані дані вже дають змогу контролювати ситуацію на уражених землях, а також рекомендувати низку заходів для поліпшення радіологічного стану на забруднених територіях. Саме такі рекомендації містять вже оприлюднені «Програма реабілітації земель зони безумовного (обов'язкового) відселення Київської та Житомирської областей на період з 1998 по 2005 рр.», «Методика реабілітації земель зони безумовного (обов'язкового) відселення Київської та Житомирської областей», «Рекомендації по реалізації обласної програми мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС в Житомирській області», «Концепція ведення агропромислового виробництва на забруднених територіях та їх комплексної реабілітації на період 2000—2010 рр.» тощо.

У сучасних економічних умовах, коли спостерігається стійка тенденція до зменшення обсягів державних асигнувань, особливо важливим є застосування такої стратегії, яка б дала змогу досягти поставленої мети у найоптимальніший спосіб з максимальним використанням місцевих ресурсів і економічно виправданим вкладанням коштів у заходи, спрямовані на реабілітацію уражених територій.

Звичайно, підходи до раціонального використання та утримання земель різного ступеня забруднення не можуть бути однаковими. Слід враховувати особливості різних ґрунтів щодо здатності утримувати радіонукліди, диференційовано підходити до відновлення або вдосконалення форм агропромислової діяльності за допомогою комплексного ра-діоекологічного моніторингу, система якого сьогодні вже досить відпрацьована [7]. Важливо також враховувати наявність значних мікронеоднорідностей у перерозподілі нуклідів по територіях (у тому числі населених пунктів і навіть присадибних ділянок). Оскільки такі неоднорідності практично не прогнозуються, їх можна виявляти шляхом спеціальної радіаційної зйомки [15, 21].

В Україні останнім часом внаслідок економічних труднощів частина сільськогосподарських угідь, навіть не забруднених радіонуклідами, не оброблялася. Тому потрібна економічно виправдана програма їх використання для забезпечення жителів забруднених районів «чистими» продуктами харчування з паралельною забороною споживати місцеві продукти. Правда, доводиться зважати на схильність людей отримувати їх на власних ділянках, що може звести нанівець цю заборону. До того ж припинення природокористування на таких територіях може загострити проблему зайнятості населення. Отже, необхідно враховувати тут найменші нюанси.

Беручи до уваги всі аспекти порушеної проблеми, можна констатувати, що сьогодні існують два шляхи науково обґрунтованого, відносно безпечного використання радіаційно уражених земель. Перший — це комплексні заходи з їх реабілітації, здатні зменшити нагромадження радіонуклідів у системі ландшафтів. Другий — пошук і використання технологій сільськогосподарського виробництва, за яких можна отримувати продукцію, що не містить радіонуклідів і, отже, не становить загрози для здоров'я людини.

Як показали дослідження, до сучасних реабілітаційних технологій належить внесення меліорантів-сорбентів з великою ємністю катіонного обміну (цеоліти, вермикуліти, клиноптилоліти, мінерали групи гідрослюд, монтморилоніт та ін.), а також хімічних меліорантів (вапно, доломітове борошно тощо), здатних змінювати ґрунтово-хімічні умови [20, 21, 27]. Вони сприяють зв'язуванню радіонуклідів у твердій фазі з ґрунтом за певним механізмом (іонообмінна сорбція, «фіксування», співосадження з гідроксидами і/або карбонатами макроелементів і т. д.), зниженню концентрації радіонуклідів у ґрунтовому розчині та певному обмеженню їх надходження у рослини.

Високою ефективністю характеризуються також традиційні агрохімічні методи — внесення мінеральних фосфорних, калійних та органічних добрив і мікродобрив, які сприяють зменшенню коефіцієнтів переходу радіонуклідів у рослинну біомасу [28, 29]. Переведення радіонуклідів з вільного стану у зв'язаний за допомогою внесених меліорантів, а також гальмування їх всмоктування добривами на тривалий час обмежує формування радіоактивної рослинної біомаси, що зменшує внутрішнє опромінення людини.

Висновок

Отже, для раціонального використання радіаційно забруднених заселених земель доцільно віддавати перевагу технологіям, які гальмують рухливість нуклідів у ґрунті і тим самим сприяють зменшенню їх транспорту в трофічних ланцюгах, зокрема нагромадженню у рослинній біомасі.

Оскільки ефективність агрозаходів проявляється не відразу і з часом втрачається, бажано через кожні три-чотири роки повторювати контрзаходи. При цьому слід чітко розуміти, що жоден із заходів сам по собі, а також різні їх комбінації не здатні повністю блокувати надходження радіонуклідів у рослини.

Якщо ж говорити про контрзаходи, які сприяють очищенню забруднених земель від нуклідів, то вони дорожчі і потребують створення відповідної інфраструктури. Крім того, вдаючись до них, доведеться розв'язувати досить складну проблему ефективного і тривалого захоронення отриманих радіоактивних матеріалів, щоб не допустити потрапляння нуклідів у навколишнє середовище. Сьогодні такі контрзаходи можна застосовувати лише у крайніх випадках.

Для ефективного використання радіаційно забруднених земель, на яких живуть і господарюють люди, слід передусім завершити інвентаризацію земель і чітко визначити обсяги територій, потрібних для проживання населення. Проаналізувавши перспективи їх економічно виправданої експлуатації з метою отримання кормових і харчових продуктів, можна звести до необхідного мінімуму площі, на яких мають застосовуватися контрзаходи у повному обсязі, і тим самим зменшити витрати. Доцільно надати таким радіаційно забрудненим територіям України статус спеціалізованих вільних економічних зон з відповідним матеріально-технічним і правовим забезпеченням.

Для проведення тут контрзаходів у повному обсязі необхідно, щоб місцеві органи державного управління (або їх спеціалізовані