Такі заходи допоможуть зменшити дозові навантаження і деякою мірою розв'язати проблему робочих місць [4—6, 13, 28, 31, 32]. Слід враховувати, що все це пов'язано з певними втручаннями у традиційну діяльність людей і тому обов'язково має здійснюватися за науково обґрунтованими рекомендаціями [6].

Розробляючи такі проекти, треба передбачити опрацювання і вдосконалення методик моніторингу і рекультивації радіаційно забруднених земель, щоб забезпечити безперервне стеження за надходженням радіонуклідів у кормові й польові культури і мати можливість своєчасно вдаватись до заходів, необхідних для блокування небажаного зростання радіоактивності рослинної біомаси [33]. При цьому важливим завданням є оприлюднення одержаних результатів у вигляді відповідних картографічних матеріалів, постійне інформування населення, яке проживає на забруднених радіонуклідами територіях, про стан ґрунтів, рослин, продуктів харчування.

Втім, сьогодні ще немає новітніх інформаційних технологій, у тому числі геоінформаційних систем, за допомогою яких мають визначатися території, де потрібні ті чи інші комплексні контрзаходи. Необхідно також розробити системи, які, базуючись на моделях поведінки радіонуклідів у агроекосистемах з різними ґрунтами, забезпечуватимуть чітке управління контрзаходами з урахуванням усієї різноманітності ґрунтового покриву.

У справі успішного ведення сільського господарства країни надзвичайно важлива роль належить людському фактору. Тому запорукою ефективного використання інформаційних систем, створюваних для АПК, є формування відповідної свідомості у галузевих фахівців — користувачів інформації. Інакше можуть бути зведені нанівець усі зусилля держави з інформатизації агросфери.

В окремих випадках (особливо коли йдеться про «плями» дуже сильного забруднення) доцільно використовувати й інші контрзаходи, зокрема технічні засоби, які зрізають поверхневий шар землі завтовшки 5 см, і висівання багаторічних трав з одночасним внесенням мінеральних добрив тощо. Щоправда, при цьому знову виникає проблема поховання зрізаної радіоактивної дернини або біомаси [34].

Ще до Чорнобильської катастрофи використання більшості нині забруднених нуклідами земель було нерентабельним через природно-кліматичні умови та їх низьку продуктивність. А, як відомо, землі, які не обробляються, швидко стають джерелом різних негативних чинників (засмічення бур'янами, ерозія ґрунтів, неконтрольоване розмноження шкідників сільгоспкультур, поширення різних хвороб тощо) [35]. Нині проблема таких територій набуває гостроти у масштабах усієї країни. Становище погіршується тим, що радіаційно забруднені землі на додачу до вказаних чинників стають ще й джерелом поширення радіонуклідів. Дані радіаційного екологічного моніторингу свідчать про те, що складні багатофакторні процеси перерозподілу радіонуклідів у ґрунтовому покриві є визначальними у формуванні забруднення довкілля [25].

Усе це доводить, що радіаційно забруднені землі, які не використовуються для господарських потреб, не можна залишати зовсім без догляду. Вони теж потребують певних реабілітаційних заходів, а отже, і відповідних витрат, щоправда, набагато менших, ніж сільськогосподарські угіддя. Найраціональніше тут здійснювати заліснення, зачагарення, задерніння, створювати слабостічні заболочені ділянки тощо. Найпридатнішим у цьому випадку (з урахуванням сучасних економічних умов) є заліснення таких територій деревними швидкоростучими породами та задерніння [36]. Для цього вже розроблені ефективні технології, які передбачають використання новітніх агрохімікатів та інших композицій і забезпечують високу приживлюваність саджанців і пришвидшений їх розвиток [37]. Запропоновані контрзаходи сприяють консервації нуклідів у деревині і листі, гальмують їх надходження до трофічних ланцюгів та істотно зменшують перенесення нуклідів на інші території країни.

У кращі часи на цих землях можна буде отримувати сировину для паперово-целюлозної промисловості (зокрема налагодити виробництво технічної продукції), поновити технічне льонарство, організувати виробництво технічної олії (на основі ріпаку та інших олійних культур) тощо.

Реалізація такої можливості сприятиме також розв'язанню проблеми робочих місць. А тому доцільно заздалегідь розробити відповідні техніко-економічні заходи з урахуванням специфіки цих територій і необхідності належного захисту працюючих.

А що ж робити з абсолютно непридатними (у найближчі сто і більше років) для сільськогосподарського використання і проживання населення землями, які увійшли до Зони відчуження? Нагадаємо, що створення цієї зони було виправданим не тільки у зв'язку з потребою евакуації населення з найбільш забрудненої території, а й через необхідність мінімізувати наслідки катастрофи. На думку вчених [8, 38], тут слід підтримувати розвиток автореабілітаційних процесів, що забезпечують зв'язування, депонування або локальний автономний кругообіг радіонуклідів. Проте покладатися лише на них недоцільно, оскільки процес розпаду довгоживучих ізотопів, наприклад плутонію, настільки повільний, що концентрація цього елемента істотно не зміниться за тисячоліття. І тому радіонукліди плутонію визначатимуть практично довічну межу непридатної для заселення частини Зони [40].

Слід враховувати й те, що для окремих представників флори і фауни таких територій (гриби, риба тощо) характерні процеси продовження вибіркового накопичення радіонуклідів до рівня радіоактивних відходів [25]. Пригнічення й загибель біоти в Зоні може спричиняти істотний перерозподіл запасів радіонуклідів, а отже, і втрату контролю над ними. Тому для екологічної оцінки та прогнозу стану біоти за високих дозових навантажень потрібно розробити детальну карту радіоємності біотичних компонентів екосистем [39].

Таким чином, землі Зони теж необхідно утримувати, оскільки повне припинення господарської діяльності тут не сприятиме природному поверненню забруднених екосистем до початкового стану. Водночас може з'явитися додаткова небезпека винесення радіонуклідів за межі Зони. Якщо цю територію залишити напризволяще, то неминуче виникатимуть лісові пожежі, паводки, епідеміологічні спалахи захворювань рослин і тварин,