Пріоритетними напрямами співробітництва всіх держав світу щодо ефективного розв’язання ресурсо-екологічних проблем їх соціально-економічного розвитку в найближчій перспективі мають стати:

1) цілеспрямований та ефективний пошук альтернативних джерел енергозабезпечення, запровадження в усіх галузях і сферах економіки енергозберігаючих технологічних процесів, способів та методів ощадливого витрачання енергії в комунальному господарстві й побуті;

2) розроблення та застосування ресурсозберігаючих, екологічно чистих і безвідходних (маловідходних) технологій, методів та способів екологобезпечного ведення господарської діяльності, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

3) реалізація широкомасштабних заходів щодо повторного залучення до господарського обороту, утилізації й знешкодження виробничих і невиробничих відходів, а також ефективних та екологобезпечних способів їх захоронення;

4) всебічне сприяння розвиткові екологоспрямованого бізнесу, промисловості екологічного очищення, випуску ефективного природоохоронного обладнання нових поколінь, формуванню розгалуженої мережі екологічної інфраструктури, включаючи й сільську місцевість;

5) заходи щодо імплантації екологічних завдань у національну соціально-економічну, аграрну та науково-технічну політику й адаптації її до західноєвропейського екологічного простору, гармонізації національних екологічних вимог, стандартів і обмежень з відповідними показниками Європейського Союзу;

6) створення комплексної й ефективної системи екологічного виховання та освіти всіх верств населення.

У людства тепер не існує іншої альтернативи, крім необхідності істотного зменшення негативних антропотехногенних навантажень на біосферу Землі та переходу до моделі сталого й екологобезпечного розвитку в кожній країні світу. Основою для цього є жорстке регулювання та контроль процесів демографічного і соціально-економічного зростання, поступове обмеження останнього в розумних межах, всебічна екологізація виробництва та міжнародного співробітництва, раціональне використання й економне витрачання всіх виробничих, насамперед енергетичних і природних, ресурсів [1].

Стратегія ресурсо-екологічної безпеки соціально-економічного розвитку України

Стратегія гарантування ресурсо-екологічної безпеки соціально-економічного розвитку України, яка зрештою визначає її економічну незалежність і суверенність, на сучасному етапі полягає в переході від здійснення окремих або навіть комплексних заходів щодо ресурсо- та природозбереження, відтворення й охорони природних ресурсів до розроблення і реалізації еколого-економічної концепції всебічної раціоналізації суспільного виробництва та забезпечення його сталого еколого-економічного функціонування. Оскільки наша країна охоплена гострою екологічною кризою, що має все ще тенденцію до поглиблення, то їй украй необхідна еколого-економічна модель ринкових реформ [3].

Тільки на основі такої моделі є реальна можливість докорінно перебудувати в нашій країні взаємовідносини людини з природою в напрямі їх покращання, збалансування та оптимізації. При цьому необхідно враховувати, що добробут нинішнього покоління людей слід створювати не за рахунок ресурсів життєзабезпечення наступних поколінь.

Спрямованість і зміст взаємодії суспільства, його виробництва з навколишнім природним середовищем нині зумовлюються рядом чинників. По-перше, соціально-економічною системою, в якій суспільство функціонує або розвивається. По-друге, матеріальними потребами й рівнем життя населення держави, тобто необхідністю і можливостями використовувати природні ресурси для створення належних умов життя та підтримання досягнутого рівня добробуту. По-третє, способом, технікою і технологією виробництва, структурою економіки й закономірностями соціального розвитку. Зрештою від цього залежать величина та рівень сумарних антропотехногенних навантажень на біосферу, а відтак – стан і якість довкілля в кожному конкретному регіоні, державі й на планеті в цілому.

Взаємодія суспільства та природи є не що інше, як постійне розв’язання суперечностей між необхідністю охороняти природні ресурси і потребою їх споживати, використовувати, погіршуючи тим самим їх стан або взагалі вичерпуючи певні ресурси чи компоненти довкілля.

Стратегія ресурсо-екологічної безпеки соціально-економічного розвитку країни органічно зв’язана як з вибором цілей та пріоритетів використання навколишньої природи, освоєння, видобування й споживання її ресурсів як основи людської життєдіяльності, так і з вибором цілей збереження сприятливих природних умов існування людини, намаганням економно витрачати природні ресурси, зменшити антропотехногенні навантаження на біосферу та усунути негативні екологічні наслідки господарської діяльності. Концептуальну основу сучасної стратегії природокористування, ресурсозабезпечення і розвитку народного господарства України мають становити такі наріжні принципи:

· антропотехногенні навантаження на довкілля, біосферні ресурси та об’єкти не мають перевищувати можливості їх природного відтворення, відновлення та самоочищення;

· застосовувані технології мають грунтуватися, як правило, на безвідходності виробництва, а також на ефективних методах знешкодження й відновлення до біологічної якості тих використаних (відпрацьованих) природних ресурсів (відходів), що повертаються у навколишнє середовище;

· всі види господарської діяльності, природокористування й природоперетворення слід здійснювати з обов’язковим урахуванням екологічних чинників, законів, критеріїв, вимог та обмежень і таким чином, щоб вони не завдавали біосфері непоправної шкоди, не підривали її біопродуктивного потенціалу та екологічної рівноваги, не зумовлювали негативних незворотніх змін, спроможних перевести біосферу в інший режим функціонування, за умов якого місця для людини може вже не бути.

Особливого значення тепер набирають питання формування раціональної та дієвої системи державного регулювання й управління природокористуванням і природоохороною, ресурсо-екологічною безпекою на національному, регіональному й місцевому рівнях стосовно до умов ринкової економіки. Ця система має бути спрямована на реалізацію сучасної еколого-економічної стратегії природокористування та досягнення високого рівня ресурсо-екологічної безпеки держави. Вона має грунтуватися на застосуванні комбінації взаємоузгоджених цілей, засобів і еколого-економічних критеріїв прийняття рішень у сфері природокористування, природоохорони й вирішення ресурсо-екологічних проблем з мінімальними затратами праці та коштів, а також на чітко визначених екологічних пріоритетах.

Основними національними та регіональними екологічними пріоритетами на найближчу перспективу в Україні слід вважати:

· реалізацію програми екологічного відродження Дніпра і регіональних заходів, які забезпечать істотне підвищення якості питної води, відновлення втраченої корисної біопродуктивності, зокрема рибопродуктивності внутрішніх водойм;

· екологічне оздоровлення, повномасштабна детоксикація природи та населення в гостроекокризових регіонах (Донбас, Кривбас та інші) на основі технологічної реконструкції та формування раціональної регіональної структури економіки, здійснення комплексу ефективних природоохоронних заходів;

· гарантування екологічної безпеки