припинити викиди хлорфторвуглецевих сполук за вказаний період часу. Чому така затурбованість? Тому що швидке виснаження захисного озонового шару зумовлюється зокрема хлорфторвуглецевими сполука-ми. Озон у верхніх шарах атмосфери віді-грає важливу роль у відфільтровуванні сонячних ультрафіолетових променів, котрі можуть викликати у людини рак шкі-ри та катаракту. І ця проблема не лише в Австралії. Недавно вчені виявили 8-від-сотковий спад концентрації озону взимку над декотрими помірними регіонами Пів-нічної півкулі. Двадцять мільйонів тонн хлорфторвуглецевих сполук уже підно-сяться в стратосферу.
Під загрозою цього катастрофічного за-бруднення атмосфери світові держави не обмірковували розбіжності своїх погля-дів, а вдалися до рішучих заходів. Інші міжнародні акції теж є наступними кро-ками, щоб охоронити зникаючі види, збе-регти Антарктику й контролювати тран-спортування токсичних відходів.
Багато країн вживають заходів, аби очистити свої ріки (нині в англійській річці Темзі знову з'явився лосось), кон-тролювати забруднення повітряного ба-сейну (в містах Сполучених Штатів Аме-рики з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10 відсотків), ви-користовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80 відсотків будин-ків в Ісландії огріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне ба-гатство (Коста-Ріка Й Намібія обернули близько 12 відсотків своїх земель у наці-ональні парки).Чи ці позитивні кроки свідчать про те, що людство серйозно ставиться до цієї не-безпеки? Чи це просто справа часу, аби повернути добре здоров'я нашій планеті?
Хоча й людина вже починає розуміти хиб-ність своїх кроків, та їй не так вже й легко поправити їх. Перша трудність полягає в тому, що потрібно багато грошей (принайм-ні 600 мільярдів доларів СТА щорічно), аби впровадити в дію всебічні плани, розгляну-ті 1992 року на Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього се-редовища й розвитку. Це вимагає справж-ніх жертв — таких жертв, як, скажімо, мен-ше марнотратити й більше рециклювати сміття, зберігати воду та енергію, користу-ватися публічним, а не приватним, тран-спортом і, найважче всього, навчитися ду-мати у глобальних масштабах, а не лише про своє. Джон Карнц Молодший, голо-ва Комітету США з питань відновлення водних екосистем, стисло сформулював цю проблему: «Я оптимістично дивлюся на те, що ми можемо зробити. Я песимістично дивлюся на те, що ми будемо робити».
Справжня вартість повної очистки така велика, що більшість країн воліють відкла-дати день розрахунку. У час економічної кризи люди вбачають у заходах охорони довкілля загрозу втратити роботу чи навіть загрозу розвалу економіки. Лицемірні за-певнення дешевші, ніж дії. У книжці «Піклування про Землю» (англ.) відгуки порів-нюються з «громовицями риторики, після котрих наступають посухи бездіяльності». Але незважаючи на таку млявість, чи не
могла б нова технологія, якщо дати час, знайти безболісне оздоровлення усіх недуг планети? Очевидно, що ні.
У спільній заяві Національної академії наук США й Лондонського королівського товариства відверто визнавалось: «Якщо на даний час передбачення росту населення виявиться точним і вплив людської діяль-ності залишиться незмінним, то наука й технологія, либонь, не будуть у змозі запо-бігти невідворотному занепаду навколиш-нього середовища й дедалі сильнішій вбо-гості більшості людей світу».
Тривожна проблема відходів підпри-ємств атомної промисловості, яким не має місця для захоронення, є лише нагадуван-ням, що наука не всемогутня. Протягом 40 років вчені шукають безпечних постій-них місць сховку для високорадіоактивних відходів. Цей пошук виявився настільки нелегким, що деякі країни, як, наприклад, Італія та Аргентина, дійшли висновку, що не матимуть таких місць захоронення що-найменше аж до 2040 року. Німеччина, най-оптимістична країна в цьому плані, споді-вається завершити плани до 2008 року.
Чому відходи підприємств атомної про-мисловості створюють стільки проблем? «Жоден вчений чи інженер не дає пов-ної гарантії, що радіоактивні відходи одного прекрасного дня не почнуть про-сочуватися у великих кількостях навіть з найнадійніших схронів»,— пояснює гео-лог Конрад Краускопф. Але незважаючи на ранні застереження про трудність захо-ронення відходів, уряди й підприємства атомної промисловості жваво продовжують свою політику, сподіваючись, що техноло-гія майбутнього вирішить цю проблему. Але це майбутнє ніколи не настане.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. В.С.Мурманцев, Н.В.Юшкина – „ Человек и природа: гармония или конфлікт? ” // Москва „Советская Россия”, 1985.
2. Государственний комитет Украинской ССР по охране природы –
„Охрана природы – задача всенародная ” // Киев, Издательство полит.
Литературы Украины, 1987.
3. Журнал „Пробудись! ” // 1996; 2001; 2003.
4. Журнал „Древо познаний” // 2002; 2003.