потребують охорони та відновлення. Натомість у проекті багато дисциплін технічного профілю, пов'язаних із захистом людини від довкілля. Не випадково апологети такої антропоцентричної екології визначають її як «науку про середовище нашого існування» [13]. Як аргумент на користь розвитку саме цього напряму висувається наявність відповідних замовлень з боку практики, державних потреб.
Тим часом згідно з документами ООН, прийнятими конференцією в Ріо-де-Жанейро з проблем довкілля (1992), необхідно спрямувати зусилля на збереження біорізноманіття всіх рівнів існування живого, на забезпечення функціонування систем біосфери, збалансованого розвитку суспільства. А це потребує принципово іншого методологічного підходу, іншої концепції. Звичайно, людина ніколи не відмовиться від благ цивілізації, але їх слід регулювати. Вихід з екологічних криз стане реальним, коли ми оберемо шлях захисту природи від негативного впливу людини. Тому найперше наше завдання — формувати принципово новий світогляд, суть якого полягає в тому, що не лише людина, а й кожен вид рослин і тварин на планеті є рівноцінним і має право на існування як результат тривалої еволюції та елемент функціонування екосистеми. Ці принципи розроблені ще В.І. Вернадським у його класичній праці про ноосферу [19]. Порівняймо терміни, якими користуються різні екологічні школи (див. схему).
1 Ecology (syn-, autecology) Environmental Sciences
2 Синекологія Аутекологія Інвайронменталістика
3 Біогеоценологія Екологія Охорона навколишнього середовища
4 Екологія
Схема співвідношення між розумінням термінів різними екологічними школами: 1 — екологами Західної Європи та Америки; 2 — сучасними вітчизняними екологами-біологами; 3 — вітчизняними екологами-біологами школи В.М. Сукачова; 4 — «неоекологами», соціоекологами, «екологами нової школи» (за Г.О. Білявським) у пострадянських країнах.
З цієї схеми неважко зробити висновок, що дипломи за спеціальністю «екологія» у розумінні «екологів нової школи» не можна буде конвертувати у міжнародні. Тож, готуючи майбутніх екологів, маємо докладати максимум зусиль, щоб вони були здатні розв'язувати складні проблеми оцінки стану та збалансованого використання природних ресурсів, підтримання рівноваги екосистем, тобто, за відомим висловом Ю. Одума, «мислити глобально, а діяти локально». Тому предметом вивчення для них повинні бути передусім екосистеми та їхні характеристики, а не лише технічні засоби збереження довкілля. Автор анітрохи не применшує значення останніх. Але знання про них покликані давати вищі навчальні заклади технічного спрямування. Причому обов'язково треба вводити спецкурси «інвайронменталістики». А фах з поки що незвичним словом «інвайронменталіст» має стати таким же традиційним, як «інженер». Фахівці цього профілю дуже потрібні для нашого суспільства. Водночас надзвичайно відповідальним завданням є підготовка кваліфікованих спеціалістів-екологів.
Список використаної літератури
1. Вернадский В.И. Труды по геохимии. — М.: Наука, 1994. — 496 с.
2. Вернадский В.И. Биосфера. — М.: Мысль, 1967. — 326 с.
3. Вернадский В.И. Живое вещество и биосфера. — М.: Наука, 1994. — 672 с.
4. Odum E.P. Fundamentals of Ecology (3rd ed.), Saunders, Philadelphia, 1971 (пер. Одум Ю. Основы экологии. — М.: Мир, 1975. — 742 с.)
5. Hutchinson G.E. The Kindly Fruits of the Earth: Recollections of Embryo Ecologist/ Yale Univer- sity/ Press New Haven, 1974.
6. Сукачев В.Н. Биогеоценология и фитоценология // Докл. АН СССР. — 1945. — 47, № 6. — С. 447—449.
7. Сукачев В.Н. Основы лесной биогеоценологии. — М.: Наука, 1964.
8. Голубець М.А. Екосистемологія. — Львів: Поллі. — 2000. — 315 с.
9. Лавренко Е.М., Дылис Н.В. Успехи и очередные задачи в изучении биогеоценозов суши в СССР // Ботан. журн. — 1968. — 53, № 2. — С. 155—167.
10. Реймерс Н.Ф. Экология (Теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994. — 366 с.
11. Бачинський Г.А. Соціоекологія. — К., 1991. — 154 с.
12. Некос В.Е. Неоэкология — концептуальные основы // Экология и ноосферология. — 1999. — 8, № 4. — С. 171—176.
13. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.
14. Голубець М.А. Як захистити екологію від «неоекологів» // Вісник НАН України. — 2001. — № 7. — С. 63—65.
15. Андреев Г.И. Рецензия на книгу: Игнатенко Н.Г., Малеев В.А. Экология и экономика природопользования // Экология и ноосферология. — 2002. — 12, № 3—4. — С. 147—151.
16. Некос В.Е. Основы общей экологии и ноосферологии. Ч. 2. — Харьков: Прапор, 2001. — 287 с.
17. Ситник К.М. Інвайронментальна криза: оцінки, розвиток, можливі наслідки // Укр. ботан. журн. — 1994. — 51, № 6. — С. 5—16.
18. Игнатенко М.Г., Малеев В.А. Экология и экономика природопользования. — 1998.
19. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере // Успехи биологии. — 1944. — 18, вып. 2. — С. 113—120.
